Summa Іздрика і решти
Новина, гідна сенсаційного заголовку в журналі «Країна»: Іздрик, відомий своїм відлюдництвом, мізантропією та аскетизмом, підписався на спільний проект з Міжнародною літературною корпорацією Meridian Czernowitz. З Міжнародною! Літературною! Корпорацією! Ви тільки вдумайтеся: Іздрик і міжнародна корпорація. Іздрик і література. Куди котиться цей світ? Саме про це ми і запитали гуру всього фрустрованого жіноцтва, лауреата Премії Книга року ВВС, легендарного редактора журналу «Четвер» Юрія Іздрика:
«Пане Юрію, – запитали ми – що змусило Вас вийти з самітництва і стати учасником колективного проекту? Які ідеї чи образи, чи, може, люди мотивували Вас на такий несподіваний крок?»
Відповідь класика постмодернізму була довгою, плутаною, перенасиченою латинізмами і ненормативами, і переважно беззмістовною. Ось один з найхарактерніших її фрагментів:
«Йдеться про те, щоби знаючи Все і не закриваючи ні на що очей, перебувати у внутрішній гармонії і рівновазі. Я був вже майже щасливий і майже нічого не хотів. Однак, сам той факт, що ми сидимо тут і говоримо про новий проект, свідчить про те, що чогось захотів знов. А захотів, і все – вже не вільний. Коли нічого не хочеш – це повна свобода. Я за цим уже скучив. Я вже давно не прокидався зранку з відчуттям, що нікому нічого не винен – хоча я нікому нічого таки не винен.
Не хотіти нічого, крім того, що ти маєш в цю хвилину – це дуже круте і намацальне відчуття… А що стоїть за тривожністю, поки не вербалізуєш – не зрозумієш. Всяку проблему якось треба обізвати. Так що, може, все це – напівусвідомлене моделювання ситуації, де треба буде багато говорити. І в процесі, може, «висповідаюся і отримаю зцілення».
Коли відкривається щось величне або сенсовне, завжди хочеться поділитися. То я собі подумав, що нема іншої ради, як тільки розповідати в якості прикладів фрагменти власного життя. Я презентую себе як «факт успішного втілення». Як документальне свідчення, що щось подібне – можливо. Що можна бути для себе богом свого власного світу і керувати ним без допомоги санітарів. Я не пропагую жодних способів і не пропоную жодних методів. Я лиш пропоную себе в якості гербарію або дороги коксу. Можливо, це комусь стане в пригоді».
Так Юрій Іздрик окреслив свою роль в проекті «Summa», учасниками якого є також журналістка, культурний критик Євгенія Нестерович та фотограф Олександр Населенко з Одеси. Медіаскладова цього проекту передбачає постійне спілкування авторів з аудиторією. Активні учасники мають всі шанси на співавторство. Кінцевим продуктом проекту «Summa» мала би бути однойменна книжка. Про що вона буде, і якою уявляється, ми попросили розповісти іншу учасницю Євгенію Нестерович. Відповідь Євгенії виявилася майже готовою анотацією до майбутнього видання:
«Все, що ви хотіли знати про цей світ, але боялися запитати – слоган нашого проекту.
Це путівник для тих, хто потрапив на цю планету випадково, і перебуваючи у перманентному здивуванні, потребує духовної підтримки та інтелектуальних провокацій. Ми – туристичне агентство; жерці порталу; випадкові перехожі, що зустрілися вам на шляху саме для того, щоб ви запитали у нас дорогу.
Все знання, викладене в цій книзі, отримано нетрадиційним способом: себто – з жіночих журналів, збірок афоризмів і крилатих латинізмів, плюс деякий психоделічний і медитативний досвід. Книга міститиме в собі цілий комплекс ентеоботанічних рецептів. Рецепти носитимуть виключно белетристичний характер, тому в жодному випадку не намагайтеся повторити їх в домашніх умовах. Думки авторів не завжди співпадатимуть з їхнім світобаченням, їхні світобачення – з їхніми переконаннями, а їхні переконання – з їхніми висловлюваннями. Усі співпадіння зі здоровим глуздом загалом слід вважати випадковими. Не повторюйте запропоновані експерименти, не ведіться на проголошені ідеї, у всіх незрозумілих випадках – відкривайте цей путівник на випадковій сторінці. І буде вам щастя, хоч ніхто й не гарантує вам.
Проект розпочато, книжка триває і пишеться – тому не проґавте шансу потрапити у неї. Слідкуйте за ходом проекту на офіційній сторінці проекту в Facebook
Проект цей не лише духовний, але й медійний. Автори дуже сподіваються покращити свій інтелектуальний імідж коштом колективної мудрості аудиторії».
Як бачимо, відповіді співавторів не містять надто багато конкретики про проект. Для створення більш чіткої картини подаємо розшифровку фрагмента розмови учасників, записаної на редакційний диктофон:
Писати книгу всередині прози
Ю.І.: Це все цілком літературна ситуація. Причому ситуація прози, створеної Прохаськом, ясна річ.
Є.Н.: Це звучало як камінь у мій город.
Ю.І.: Та чого? Просто, перебуваючи у прохаськовому сюжеті, ми повинні були би пережити якусь ізоляцію – наприклад, у зв’язку з війною – цілком згасло би світло, зникло б постачання продуктів і води… Це був би такий собі Ноїв ковчег, чи бункер вцілілих постапокаліптичних персонажів.
Є.Н.: Потроху зникали би сусіди – у стінах стихали б голоси і ми перестали б чути зрештою усіх. Потім почався би дощ. Але яка наша тут мета?
Ю.І.: Оскільки ми живемо не просто в помешканні, а у помешканні-порталі, звідки виходимо в різні виміри, то ми працюємо над атласом цього світу. Ми досліджуємо космогонію і складаємо мапи цих просторів. Наш досвід спільного перегляду фільмів, читання книжок, досвід нашого спілкування, наші сюжетні і смислові конструкції цим і є – ми виходимо в інші світи, які потім осмислюємо і намагаємося омовити.
У прохаськівській парадигмі, скажімо, ми виявили б наприкінці завдяки цій карті, – а карта щоразу змінювалася б, доповнювалася б новими маршрутами і предметами, – що мусить існувати ще якийсь один хід. Просто методом виключення ми знайшли б його. З прохаськівської парадигми ми поступово переповзли б у борхесівську, і завдяки нашим умоглядним мапам та психоделічним практикам знайшли б у непоміченій раніше комірці справжній Алеф, як втім – і всі його можливі копії, підробки та віддзеркалення.
Заінтриговані, напівпросвітлені, але так і не поінформовані про деталі проекту «Summa», ми попросили Євгенію Нестерович та Юрія Іздрика попрощатися зі своєю майбутньою аудиторією кожен власним гаслом.
Євгенія Нестерович: «Запитуйте, бо іншої нагоди може і не трапитись!»
Юрій Іздрик: «Не чекайте, поки Ваш улюблений письменник напише нову книгу, мотивуйте його, пишіть її разом з ним.»