5-7 вересня у Чернівцях відбувався 5-ий Міжнародний поетичний фестиваль «Meridian Czernowitz». Його відвідали близько 50 поетів та перекладачів із 7 країн.
На відкриття приїхав із Франції син поета Пауля Целана Ерік. «Письменник переживає війну так само, як й інші люди. Це важкий емоційний період. Упродовж останніх півроку речі, які відбуваються, дуже двоякі. Зрозуміло, що це важливо і неминуче. Так ми формуємось. З іншого боку дуже висока ціна за це, забагато крові, щоб набрали нової якості ті, що залишаються живими, — каже Катерина Бабкіна.
5 вересня письменниця взяла участь у дискусії на тему «Війна і слово». Захід відбувається у мармурові залі Чернівецького національного університету. Модерує письменник Ігор Померанцев. «Десять років тому в мене гостював письменник зі Швейцарії. Зауважував: «У вас на вулицях багато людей у мілітарному стилі. Мабуть, у вас постійно війни?» Я йому відповів, що це хлопці на рибалку так ходять. Якщо вони полюбляли носити камуфляжі, це не означало, що ведеться війна. Якби він сьогодні поставив це запитання, цілком не виключено, що то могли б бути хлопці, яких відсилають на війну, — продовжує письменник Юрій Андрухович. — Я не хочу приймати реальності, що в нас відбувається війна. У той же час, спілкуючись з іноземними колегами, доводжу їм, ви повинні називати це війною. Якщо кажете, що це криза в Україні, то формулюєте не правильно. Якщо є криза, то вона в імперській Росії, яка не може знайти свого місця у світі.»
На думку Андруховича, війна не примітивізує рівень письменництва. Лише обмежує в стилістичних засобах написання про неї. «Один журналіст Данило Мокрик пише на Facebook про АТО з передової. В одному з уривків розповідає, що пересуватися між містами дуже небезпечно, бо транспорт обстрілюють. Вже у хлопців на підсвідомому рівні є страх перед зеленим. Бо з зельонки стріляють. Він доходить висновку, що до кінця свого життя першою реакцією на зелений колір і ліс буде страх. Письменники якраз народжуються у цих текстах,» — додає Андрухович.
«У мене є хороший знайомий, прозаїк, що пише російською мовою. Він вирішив залишитися до останнього у Луганську, — продовжує поет Сергій Жадан. — Почав писати про те, що бачить. Не підтримує сепаратистів. Але опинився між двома вогнями у самому центрі. З точки зору літератури, якраз найцікавіше, що він не заангажований і просто свідок подій. Зараз багато віршів про війну, які доволі патетичні, патріотичні, про солдатів, перемогу, героїзм. Але ніхто не пише про найбільших жертв війни, мирне населення, мешканців міст. Їх зазвичай показують, як тло у новинах. Про фронт напишуть історики і журналісти. А про мирне населення мають письменники. Жадан вважає, що авторам, які підтримують сепаратистів і політику Росії, нині має бути соромно.
«Габриель Гарсия Маркес в своем романе «Осень патриарха» написал об психологии, тактики, уловках, эротике диктатуры. Но в то же время был близким другом Фиделя Кастро. Не возможно найти писателя без какой-то ущербности,» — вважає Ігор Померанцев. Цьогоріч у рамках Meridian Czernowitz відбувалися поетичні читання на тролейбусній зупинці, боксерському рингу та єврейському цвинтарі. «Батьківщина або територія кожен сам обирає шлях. Запікається кров’ю історія, мов у дерево входить цвях, — читає свій вірш «Реквієм» поет Дмитро Лазуткін. Стоїть на дерев’яній сцені поряд зупинки. Навколо на клумбах та бордюрах сидять слухачі. — Ми були нормальною європейською мирною країною, в якій ніхто не вірив, що тут може бути якась війна. Але поезія в такий час не вмирає. Бо виконує соціальну і терапевтичну функцію.»
На сцену виходить поет Юрій Іздрик у чорному. «Упасти легше ніж встояти. Загинути легше ніж вистояти. Бо їсть сарана поїдом усе що схоже на листя, — читає свій вірш Іздрик. — Коли суспільство має такого ворога його охоплює до нього ненависть. А досвід ненависті не минає безслідно. Росіяни у своїй ненависті досягли перфектності. Це важка психічна хвороба. Яка передається повітряно-крапельним шляхом.
6 вересня біля літературного целанівського центру презентують книжку оповідань «Черновицкие рассказы». Ілюстрації до видання писав чернівецький художник Броніслав Тутельман. «Задача художника не отображать реальный мир и события. Я имею введу на уровне фиксации. А скорей это должна быть определенная метофизика. Поэтому художники есть разные. Одних это может волновать, кто-то может повернуться в другую сторону. Это не значит, что они не переживают этих событий. Искусство живет своими законами. Реальные события всегда ярче, даже если, не дай Бог, война, — каже художник Броніслав Тутельман. — Картина «Герника» Пикассо была реакцией на события в Испании. Это не лучшая его картина, но знаковая, которую все узнают. Он откликнулся, а другие французские художники нет, именно картинами.»
Протягом дня відбуваються читання поезії з Франції, Польщі, України, Німеччини та Швейцарії. Українську поезію презентували Петро Мідянка та Людмила Херсонська. У неділю учасники та гості фестивалю прибули на єврейське кладовище. Там, у старій закинутій синагозі, відбуваються поетичні читання. 7 вересня у неділю біля літературного целаніського центру відбувається концерт єврейської музики. На вулиці Кобилянської зібралося близько 300 слухачів. Деякі танцюють і водять хороводи. Увечері танцюють уже на концерті Сергія Жадана та гурту «Собаки в космосі». Презентують книжку-комікс із альбомом «Бийся за неї».
Протягом 3-ох днів фестиваль відвідали близько 10 тисяч осіб. Вхід на усі заходи був вільним.
