Вересень в Україні вже давно сприймається як місяць літератури. Започаткував цю традицію, звісно, Форум видавців та його Літературний фестиваль (що триває саме зараз у Львові). Але п’ять років тому на мапі українських літературних заходів з’явився ще один вартий уваги пункт призначення – Міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz. За першу п’ятирічку фестивалю вдалося не тільки подолати свій регіональний масштаб, але й вийти на європейський рівень і у організації, і у наповненні.
Розпочатий у буквальному сенсі на висоті (на відкритому балконі Мармурової зали Чернівецького університету), V Meridian Czernowitz тримав високу планку протягом усієї насиченої та різноманітної програми. Чернівці, власне, не були першим містом-локацією цьогорічного фестивалю – він стартував ще у Києві-Харкові, з поетичного туру (де беруть участь понад п’ятдесят українських та закордонних митців) і гучної презентації альбому «Бийся за неї» Сергія Жадана та гурту «Собаки в космосі». Святослав Померанцев, президент літературної корпорації Meridian Czernowitz, пояснює:
«Цьогорічний поетичний тур має гасло «Музи не мовчать!». Так, в Україні йде війна, і цей поетичний тур – це такий наш маленький фронт, тому що мета цьогорічного туру – це об’єднання країни. Це спілкування поетів, філософів з публікою, з журналістами, це створення такого культурного простору, який об’єднує схід і захід України. Ми хочемо читати поезію українською в Харкові, ми хочемо читати вірші російською у Чернівцях, Франківську, Львові. Ми хочемо дати зрозуміти, що нас це об’єднує. Ми хочемо, щоб при цьому були присутні поети з Австрії, Німеччини, Швейцарії, Польщі, Данії – для того, щоб вони бачили, що відбувається сьогодні в Україні. Щоб вони бачили, що українська мова вільно звучить у Харкові, що у Львові і Франківську немає бандерівців з автоматами. І про це вони мають розповісти у себе в країнах. Після української частини під прапором Meridian Czernowitz Сергій Жадан та «Собаки» вирушають у європейський тур… «Бийся за неї» – це таке моє внутрішнє гасло, і внутрішнє гасло цього фестивалю».
Три дні для віршів
Кожен з трьох днів фестивалю мав свій особливий, тонкий акцент: п’ятниця, здається, мала на меті залучити чим ширше коло слухачів до поезії. Велелюдна соціальна акція «Поетична зупинка», де Жадан, Іздрик, Дмитро Лазуткін та Катя Бабкіна читали просто неба і для випадкових перехожих, і для тих, хто цільово приїхав фестивальним трансфером у віддалений від центру район; читання на боксерському ринзі, де поети чулися незвично, а проте, особливо драйвово; вистава «Незалежної театральної лабораторії» за текстами Христі Венгринюк у сутінках дворику Міського палацу для дітей та юнацтва – ці заходи виводили поезію за межі вузького камерного простору, і водночас будили жвавий інтерес чернівчан.
Другий день фестивалю тримав «регіональну ноту»: розпочали з презентації «Черновицких рассказов» у Літературному центрі Пауля Целана. Продовжили насиченою розмовою Йосипа Зісельса, Христі Венгринюк, Бориса Херсонського та Андрія Любки під модеруванням Ігоря Померанцева. Говорили про «терруар» – сукупність усіх чинників середовища, що впливають на виноград (а у алегорії пана Померанцева – і на поета). Завершальним акордом суботи став концерт неординарного данського поета Нільсена, що його відкрив для Meridian’у Юрій Андрухович. Вражений повним залом слухачів, Нільсен презентував свою українську збірку як«альтернативну історію не від NATO, не від Путіна, а від Нільсена». На його думку, історії, що пишуться з документів, а не зі слів очевидців – не достовірні. «Світова історія завжди відбувається у конкретному місці – і зараз вона відбувається в Україні» – твердить данський поет. Своє перебування в Україні протягом травня-червня 2014 року Нільсен називає «інтервенцією добра»: у образі «Міс Світу» фріковий поет разом з перекладачем та оператором мандрував українськими містами та співав миротворчих англомовних пісень. Самотній, високий, і ледь розгублений на великій сцені з однією тільки гітарою, він втім заволодів публікою і викликав щирі овації.
Недільний фестивальний день був насичений зміною локацій, і однією з його «червоних ниток» стала тема чернівецького єврейства. Ранкове читання віршів у майже зруйнованій синагозі старого Єврейського цвинтаря створило особливий настрій легкої задуми, що продовжився розмовами про ностальгію та імперії, Австрію та Буковину у Австрійській бібліотеці. Потому у целанівському центрі Петро Рихло та Сергій Жадан презентували книги перекладів Пауля Целана: два томи десятитомника «Мак і пам’ять» та «Від порога до порога» та «Світлотиск» – сто пізніх віршів у перекладах Жадана. Збити ранкову серйозність вдалося вже аж потому – концертом єврейської музики під проводом Льва Фельдмана, що змусив танцювати цілий натовп на вулиці Кобилянської. Завершився ж фестиваль гучним виступом «Собак в космосі» на чолі з Жаданом: публіка цілком у стилі рок-концертів окуповувала сцену під ска-панк, волонтери збирали гроші на допомогу військовим, а здивовані закордонні гості знімали на телефони, як в Україні може виглядати закриття поетичної імпрези.
Поети і війна
Ще на прес-конференції Ігор Померанцев окреслив смислові рамки цьогорічного Meridian’у: «У Пастернака є такі рядки: ”Напрасно в дни великого совета, где высшей страсти отданы места, оставлена вакансия поэта: она опасна, если не пуста”. Поет – принаймні той, який перед вами – відчуває себе вкрай некомфортно на фоні війни. Когось, можливо, війна збуджує, але для мене особисто цей фон навряд чи сумісний зі словом “фестиваль”, оскільки латинською це означає “святкування”. Тому я умовно ставлюся до слова “фестиваль” цього року. Але принаймні мотто фестивалю актуальне. Не тому, що музи на постріли можуть відповідати пострілами. Музи можуть навіть осмислено мовчати. І це теж їхній голос. Емоційно, на початку цієї війни, я згадав вірші київського поета Семена Гудзенка, написані понад 60 років тому (це був поет-фронтовик): “Мне кажется, что я магнит, / что я притягиваю мины / Разрыв – / и лейтенант хрипит. / И смерть опять проходит мимо”. Я завжди розумів ці рядки натуралістично, як абсолютно реальний епізод війни, але тепер для мене у цих рядків з’явився метафоричний сенс. Іншими словами, я відчуваю себе ось цим ліричним героєм. А десь там, на реальній війні, знову хрипить лейтенант, і для нього смерть “не проходит мимо”. І ось це для мене найголовніше, що зараз відбувається. Загалом, це призначення поезії та мистецтва – долати смерть. І ось наш фестиваль – це маленька спроба подолання смерті, яка поруч з нами…».
Варто зауважити, що усі три публічні дискусії, які провадив Ігор Померанцев, насправді створювали «додану вартість» у обговореннях тяжкої та проблематичної теми війни. Проговорювати це, як виявилося, українським інтелектуалам досить не легко, і багато таких розмов часто просто не складаються. Але на Meridian Czernowitz усі учасники виявилися на своїх місцях – тому було сказано чимало доречного: і про появу нової хвилі воєнної літератури, серед якої буде також чимало поганої (Сергій Жадан), і про винятковий досвід буття у сучасних військових щоденниках (Юрій Андрухович), і про розколи у спільнотах національних меншин в Україні, які треба долати через створення політичної української нації (Йосиф Зісельс), і ще стільки всього, що вартувало би викладати повні відеозаписи цих розмов у мережу.
Меридіани Чернівців
Окремим акцентом чернівецького поетичного фестивалю є саме Місто. Чернівці стають повноправним його учасником, адже і поети, і слухачі протягом акцій мусять чимало пізнавати міський ландшафт, а заразом – і специфічний «чернівецький палімпсест». Основна локація цьогорічного Meridian Czernowitz спочатку викликала непорозуміння – Центральний палац культури на Театральній площі справляє враження цілком радянської установи з агітплакатами, псевдорушниками та тяжкими запиленими портьєрами. Але уважний відвідувач помітить зірки Давида на перилах сходів, а потім і табличку, яка розповідає, що їх відновлено щойно у 1996 році. Колишній Єврейський народний дім Чернівців, 1908 року побудований за кошти єврейської громади, у часи СРСР перетворили на Будинок культури текстильників. Тепер він належить Чернівецькій міській раді, і єврейські організації мають приміщення лише на першому поверсі – тут розміщується Музей історії та культури євреїв Буковини та Товариство єврейської культури. Одразу згадуються слова, сказані на відкритті фестивалю Еріком Целаном: теперішніми Чернівцями не ходять діти та онуки тих, хто жив тут у часи Пауля Целана.
Продуманий з відмінним літературним смаком, якісно і просто організований, Міжнародний літературний фестиваль Meridian Czernowitz виконує дуже важливу, та поки що мало не унікальну функцію: він занурює сучасну українську поезію у європейський контекст. Німецька (з різноманітними її діалектами), польська, французька, англійська, російська та українська мови звучать тут на рівних засадах, а більшість українських поетів беруть участь також і як перекладачі. Видавнича діяльність «невидавництва» Meridian Czernowitz теж набирає обертів: цього року було презентовано сім нових видань (серед них – унікальна двомовна збірка «Integracion» Драгіци Райчич, дотепні «Пісні пісні» Андрія Бондара, комікс-альбом Сергія Жадана і «Собак», книга-журнал Ірени Карпи та ін.). Поки ідея створення державного «Українського інституту» лишається й далі тільки ідеєю, регіональні організації на зразок Meridian’у мусять виконувати роль культурного представництва України у Європі. І, як показує практика, їм це досить добре вдається.
