Чи можна сьогодні описувати історичні події мовою, яка не прийнята в академічному середовищі? Якщо так, тоді якою? Особисто мене цікавить ландшафт історії, і, признаюсь, це емоційний і письменницький інтерес. Уявляю собі історію як місцевість, де співіснують і межують лощини, гірські кряжі, вирі, пустелі, тундри, вулкани, степи, гейзери. Особливо мене ваблять безодні, куди провалюються цілі армії і навіть народи. Звідтіля, з безодні чути зойки, стогін, закляття, і навіть найчутливіше вухо не в стані відрізнити хрипіння шумерської від шелесту аккадської, кукурікання бойових півнів від гаркавих переливів грифа. А ще мене хвилюють баталії в долинах річок, від бронзового століття до наших днів, і струмки крові, що вступають до водних артерій. Оглядаючись назад, чітко розумієш, що словосполучення «море крові» і «гора трупів» зовсім не гіперболи чи метафори.
Історії могла би ще придатися мова метеорології та астрономії. Уявіть собі вигляд історії вночі. Якщо б ця ніч тривала вічно, то ми би досі жили, за висловом Петрарки, в Темних століттях, і з заздрістю споглядали б на сонячні маківки візантійських храмів і глазуровану мурівлю мінаретів. Я не перший, хто думає про історію в погодно-астрономічних термінах. Нагадаю вам назву книжки голландського історика культури Йохана Хейзінги «Осінь Середньовіччя». Я заризикую продовжити цю традицію. Чи можна собі уявити Ренесанс за дощової погоди? Мабуть що ні. В залитій античним світлом епосі ніколи не дощило і навіть не сіялась мжичка. Вже у ХХ столітті багато з нас були учасниками, вільними чи невільними, Холодної війни. А нині ми, її ветерани, чуйно спостерігаємо, як на зміну холодній війні приходить глобальне потепління. Ми розгублено стоїмо на березі історії, залиті бризками світового океану, і готуємось змінити вітрила яхт на білі прапори.
В арсеналі історика і письменника зберігаються різні оптичні прилади. Історик може міркувати про те, чому боги війни вибрали місцем битви за Балтійське море відкрите поле шість верств від Полтави, а письменник уявляє собі душі полеглих, які стогнуть і ширяють в клубах диму і куряви, він вчитується у спогади про люту зиму 1709 року, про замерзлих за лету горобців, польові лазарети, в яких лікарі без наркозу стинали відморожені руки і ноги, носи і вуха, а по снігу, мов звірі, повзали людські обрубки. Мені здається, обговорення воєнного і геополітичного значення Полтавської битви відволікло б нас в бік від істинних наслідків цієї події. Письменники мають в запасі іншу мову, насамперед художню та асоціативну, і вона дозволяє ставити свої діагнози історичним процесам. Полтавська битва змінила уяву європейців про північ, захід і схід. Вона перетасувала сторони світу і стерла межу між північчю і заходом. Вона перетасувала сторони світу і стерла межу між північчю і заходом. Україна у 21-у столітті дала перевагу Майданівському над Грінвіцьким меридіаном. Схід же завмер в позі переможця і таким чином прирік себе на згубні наслідки тріумфу. Дорогі шведські гості, від душі вітаю вас з поразкою: перемога за вами.
Ігор Померанцев
9 червня 2018 р.
Полтава
Виступ на поетичному фестивалі MERIDIAN POLTAVA
Переклад Оксани Пеленської
Фото Dirk Skiba