Створити добрий фестиваль дуже просто. Треба тільки якось примудритися поєднати дві речі: карнавальну атмосферу і тоталітарний порядок. А що таке карнавал? Карнавал – це коли всі рівні. А що таке тоталітаризм? Тоталітаризм – це коли всі рівні, але декотрі рівніші за інших. Скільки авторів узяло участь у фестивальних виступах за попередні роки? Близько 250. Без кожного з нас, як і без кожного з тих, хто ті виступи відвідав, Meridian Czernowitz не був би тим, чим він є. Але без двох людей – Ігоря і Святослава Померанцевих – його б не було взагалі.
А починалося все – з моєї перспективи – так: зателефонував котрогось дня 2009 року Петро Рихло і від імені й за дорученням Ігоря та Слави запросив мене на організаційну зустріч. Ігоря я, звичайно, ніколи раніше не бачив, зате слухав його на «ворожих хвилях», які долинали до нас поверх кадебістських бар’єрів, і прочитав у пізньостудентські часи кілька його текстів. Жива легенда, що там говорити. Слава ж на тій зустрічі мене трохи налякав. Гадаю, йому й сьогодні на перших побаченнях таке під силу. «Наше завдання, – тоном Марлона Брандо з фільму Копполи сказав Слава, – влаштувати тут поетичні Канни і повернути Чернівці на культурну мапу Європи». «Ага, – подумав я тоді. – Якщо ще організувати шаховий турнір, то Чернівці можна буде не лише повернути на мапу, а й перейменувати».
А однак їм – ну і нам із ними – в підсумку вдалося. Тобто не те щоб Канни, ясна річ, але все-таки. Вдався фестиваль, зорієнтований на давні європейські традиції багатокультурної Буковини загалом та різнолітературних Чернівців зокрема. І тепер раптом виявилося, що промайнуло вже десять років, змінилося кілька президентів країни, урядів і парламентів, кілька мерів і директорів ринку, кілька зовнішньополітичних курсів і внутрішньополітичних розкладів, а Meridian Czernowitz – ось він, незмінний, у тому ж місті, в той же час. Із так само незмінними читаннями віршів у синагогах і костелах, на базарах і цвинтарях, на вулиці Ольги Кобилянської й у дворику Пауля Целана, з дискусіями і концертами, з презентаціями нових книжок і обіймами старих друзів. А також із постійним згадуванням померлих поетів і створенням максимального комфорту для живих.
У країні перманентно запеклої, хоч і переважно вдаваної ідеологічної боротьби Meridian сповідує ідеологію толерантності. У країні, де мовою міжнаціонального спілкування досі залишається російська, Meridian промовляє десятком мов. У країні, по вінця залитій горілкою, Meridian пропагує культуру споживання вина. У країні, збудованій на принципах «забув», «спізнивсь», «якби ж знаття» і «якось то воно буде», Meridian демонструє логістичну бездоганність, здатну здивувати навіть німецьких журналістів. Еге ж, Meridian Czernowitz – це продукт на експорт. Тому він щоразу так захоплює закордонних гостей і нерідко викликає нарікання з боку місцевої публіки. Нарікання цілком безглузді. Не тому, що несправедливі, а тому, що люди, які роблять цей фестиваль, чітко усвідомлюють, чому вони його роблять саме таким.
Чи є у мене особисто до фестивалю якісь претензії, зауваження і побажання? У певному віці вираз «світле майбутнє» починає асоціюватися не так із можливими покращеннями, як із відсутністю погіршень. І я, і Meridian Czernowitz якраз досягли такого віку. Тому, вдячно пам’ятаючи все і всіх, наважуся лише на висловлення скромної надії: аби не гірше!
У рамках проекту “10 історій про 10-й Меридіан” ви також можете прочитати розповіді про фестиваль Ігоря Померанцева, Юрія Андруховича та Петра Рихла.
Фото Юлії Вебер
