Досі пам’ятаю той зимовий вечір, коли нам, молодим та активним чернівчанам, озвучили ідею «Meridian Czernowitz». Я мовчала, попивала грог і посміхалася, бо це все мені видавалося фантастикою. Але ми почали. Були спроби, розчарування, стукання в закриті двері, але все ж вдалося, вдалося значно краще, ніж ми та всі, хто лиш спостерігав, очікували. Кожен займав свою позицію в організації та роботі, кожен творив це диво і отримував від нього величезне задоволення. Часом люди змінювалися, але саме те Серце фестивалю залишилось, навіть, якщо ми вже перейшли зі статусу організаторів в учасники.
Я досі не можу повірити, що нам вже 10 років! Ми пережили це все вже 9 разів і зараз почнеться новий відлік подвійних цифр. Розповідати, як люблю цей фестиваль, авторів, команду та все, що відбувається у ці прекрасні дні вересня щороку просто неможливо, бо це таке особисте, що залишається десь глибоко-глибоко і просто гріє пам’ять.
Поділюсь найважливішим моментом, який стався зі мною на одному з фестивалів. І це не про тих уважних-уважних слухачів в драматичному театрі Ольги Кобилянської, коли німецькою читали мої вірші, не про те, як у 2011-му ми з Юрієм Андруховичем на червоних кріслах та в осінньому листі модерували сцену молодою літератури, а для мене це було ще тим завданням, провести захід разом з самих патріархом, і навіть не той вечір, коли сотні людей прийшли дивитися виставу за моєю книгою.
Я ніколи не забуду інший день.
Це був ранок, дофестивальний час і в кав’ярню зайшов Він. Я знала, що Він вже є, але планувала побачити Його на відкритті. Це був син Пауля Целана. Він замовив каву, взяв до рук якусь газету чи журнал, а я мала шанс роздивитися Його і відчути якомога глибше. Розглядати риси Його, віднаходити щось подібне до батька, відчувати Його. Я не планувала підійти, бо мені отак безцінно було бачити Його, проглядати ці подібні риси і просто знати, що поряд плоть і кров самого Целана. Ерік Целан обрав собі зовсім інше життя, Він не пішов шляхами батька, але це зовсім нічого не означає, бо саме Він є Його продовженням, Він є частинкою Пауля, а значить, і «Фуги смерты», і «Мовних грат». Якби не «Meridian Czernowitz», я б ніколи не була так близько біля Целана…
Фестиваль вже десять років робить неймовірне – повертає Чернівців на культурну мапу світу, демонструє найбільші поетичні імена і вчить нас усіх власної ж історії.
Я горда і щаслива, що вклала і свою маленьку цеглинку у будівництво фестивалю і неймовірно тішуся, коли чую, що за кордоном знають про “Meridian Czernowitz”, Чернівці та Пауля Целана.
Цей фестиваль творять фанати і такі ж фанати на нього з’їжджаються, але цей вірус активно розмножується, захоплюючи сотні й тисячі сердець інших людей. І нехай ця епідемія поширюється, невпинно і нестримно завжди, бо той, хто «підсів» на добру літературу, ніколи не зможе вже з неї злізти і продовжуватиме шлях своїх трохи божевільних, та все ж таких романтичних і класних предків – нас!
У рамках проекту “10 історій про 10-й Меридіан” ви також можете прочитати розповіді про фестиваль Ігоря Померанцева, Юрія Андруховича, Олександра Бойченка та Петра Рихла.
Фото Василя Салиги
