Згадуючи Меридіан, я чомусь щоразу згадую історію з замінуванням готелю “Буковина”. Історія нібито й не надто весела, проте й не така трагічна, як могло б здатися. Пам’ятаю, ми поверталися до готелю з Олександром Ройтбурдом, і це був той прекрасний зникомий стан, коли розходитись не хочеться, хоча краще все таки розійтись. І ось ми підходимо до нічного готелю й бачимо цю дивну картину – десятки мешканців готелю стоять, сидять і лежать на довколишніх газонах.
Очевидно, атмосфера Меридіану настільки спокійна й безтурботна, що ніхто й подумати не міг, що готель заміновано насправді. Особливо зворушували іноземці, які вийшли на вулицю з ковдрами та подушками й повлягались просто під трояндовими кущами.
Для нас із Ройтбурдом натомість це була чудова нагода продовжити ненав’язливе спілкування. Ми взяли ще й пішли до парку. А вже в парку Ройтбурд почав співати. Співав частушки. Цитувати не буду.
Фото Василя Салиги
