Я хочу поділитися не конкретним спогадом, а емоцією. Коли я приїхав на перший фестиваль, це був суцільний захват – автори зі світовими іменами, унікальні локації для виступів, ідеальна, по-німецьки пунктуальна програма, чепурне, доглянуте й збережене старе місто (на жаль, мушу визнати, що за ці 10 років Чернівці деградували), дзенькіт келихів із вином і тости всіма мовами світу. Я їхав з фестивалю, наче з великого свята, і потім ще кілька тижнів все навколо здавалося буденним і ніяким у порівнянні з пережитим і побаченим на Меридіані.
Тоді, на першому фестивалі, я виступав на Молодіжній сцені, читав вірші з вільного мікрофона, і протягом цього десятиліття я разом із фестивалем зростав як автор. Знаю навіть, що є окрема категорія відвідувачів, які не пропустили жодного нашого спільного виступу з Бойченком на фестивалях останніх років. Залишається тільки радіти, що вони не стали свідками нашого з Сашком співу під гітару на його кухні – неодмінного атрибуту кожного вдалого фестивального вечора. Точніше кажучи, ночі. Та що там гріха таїти – інколи й ранку.
Фото Василя Салиги
