Ювілейне
Друзі, я ось що подумав. Я подумав про те, що Меридіан Черновіц, попри свої цілком очевидні географічні конотації, є поняттям не так географічним, як історичним, стосуючись не так простору, як часу. Навіть саме застановче, прив’язане до імені Целана, закорінення, звернення до історії (щонайменше – до історії літератури) мало б налаштовувати нас не так на подолання відстані, як на збереження пам’яті.
Целан, як патрон, і Целян як добрий дух, так чи інакше прив’язує нас усіх до ХХ століття. Століття, як жодне інше, переповнене смертю і поезією. Хоча вся ця кількість поезії, звісно ж не робить смерть поетичнішою. Скоріше навпаки. Так чи інакше, столітній ювілей Целана, до якого лишається рік, показує, що всій цій історії, пов’язаній із Целаном, пов’язаній із Чернівцями, пов’язаній із країною, якої не існувало на момент поетового народження, але без якої неможливо сьогодні уявити жодної географічної карти з її меридіанами – всій цій історії лише сто років, цілих сто років!
Час, подібно до регулярного вірша, має розмір. Календар покликаний примирити нас із його, часовою, невблаганністю, він створює для нас ілюзію відтермінованості найбільш печальних речей. Як означити ці сто целанівських років? З одного боку, їх виявилось достатньо для того, аби світ кілька разів докорінно змінився. З іншого боку, їх навряд чи вистачило на те, аби змінилось головне – вага промовленого слова, його місткість, його доречність, його невідчитаність. Ми говоримо про минуле, так чи інакше зазираючи в майбутнє. Оскільки різниця між ними – примарна й умовна.
Десять років тому організатори цього фестивалю, припускаю, теж намагались зазирнути в майбутнє. Не знаю, наскільки їм подобалось те, що вони бачили. Що бачить український культурний менеджер, зазираючи в майбутнє? Дедлайн, фінансову звітність і яскраві, кольорові, сліпучі діри в бюджеті. Очевидно, це не та сфера діяльності, де стратегічний підхід виправдовує тимчасові логістичні незручності. Очевидно, шлях українського культурного менеджера – це шлях Енея: пекло надто близько, кінцеву мету подорожі мало хто пам’ятає. А попри те, Меридіанові вже десять років. Для культурної ініціативи, тим більше такої амбітної, термін справді серйозний.
Мало хто з молодих поетів витримує перші десять років літературної діяльності. Більшість молодих поетів на якомусь етапі погоджуються з тим, що в банківському офісі платять більше. І стабільніше. Там взагалі платять. Тому заняття літературою потребують якоїсь іншої мотивації. Скажімо, як це смішно не звучить – любові до літератури.
Те саме, великою мірою, стосується й літературних фестивалів. Мені 45 і я встиг пережити зародження та смерть такої кількості культурних ініціатив, що у стороннього спостерігача може скластись враження, що я до їхньої смерті якимось чином причетний. Та і взагалі – говорити про тяглість культурних ініціатив у країні, де міністерство культури об’єднують із міністерством спорту – справа ризикована. Тим не менше, щось не дає Меридіанові перерватись, зникнути, розчинитися в часі й просторі. Можливо, добрий дух Целана, можливо – причетність до нього такої кількості фантастичних людей, яким є що сказати і про минуле й про майбутнє.
І є ще одна річ, про яку, як мені здається, слід сьогодні згадати. Меридіан починався в зовсім іншій країні, за зовсім інших обставин. Натомість останні шість років фестиваль відбувається в країні, що перебуває в стані війни. Всі ці шість років, від самого початку російської агресії, в культурних, скажімо так, колах, час від часу виникає це питання – наскільки загалом є доречними всі ці культурні ініціативи в умовах війни, в умовах тієї ненормальності більшості зв’язків та ситуацій, що виникають унаслідок війни? Мені здається, нині, з дистанції цих шести років, можна поставити самим собі дещо інше питання – чим було б наповнене наше інформаційне поле ці шість років, з чого б складався наш культурний простір, без літературних і театральних фестивалів, без книжкових ярмарків і конференцій? І чи не свідчила б їхня відсутність про цілковиту й передчасну капітуляцію. Питання риторичне, знаю, але все одно дозволю собі його поставити. Культура не є синонімом аполітичності. Література не конче мусить розважати. Поезія може говорити про час та історію куди переконливіше за політиків. Пауль Целан міг би це підтвердити. Хоча міг би й заперечити, ясна річ.
Так чи інакше, хочеться привітати нас усіх із цим ювілеєм. Він багато про що говорить. Скажімо, про те, що час працює на нас. Звісно, якщо ми не боїмося сприймати його таким, яким він є. З усім його минулим. І з усім його майбутнім.
Фото Василя Салиги
