Тетяна Милимко – одеська журналістка, чия кар’єра тісно пов’язана з телебаченням. За 15 років роботи вона встигла попрацювати на регіональних телеканалах, була спеціальним кореспондентом «Надзвичайних новин» на ICTV, а згодом – власним кореспондентом на СТБ. Нині працює заступником головного редактора та телеведучою «7 каналу». Виховує двох синів, захоплюється співом та написанням пісень.
У складі групи Da Bitt посідала перші місця на різних музичних фестивалях. У 2018 році під час фіналу Національного відбору на 63-й пісенний конкурс Євробачення Джамала виконала пісню «Крила» на слова Тетяни Милимко. Зараз авторка співає та виступає в творчому тандемі разом із музикантом Євгеном Лисим. Їхній перформенс могли побачити і чернівчани під час Х Міжнародного поетичного фестивалю MERIDIAN CZERNOWITZ.
Який це візит до Чернівців?
Уперше в житті приїхала. Чернівці – надзвичайні. Якщо чесно, то ніколи серйозно не думала про це місто як, власне, маленьке та миле містечко. Що тут може здивувати? Але здивувало. Тепер я готова його рекомендувати всім друзям! Обійшла майже весь центр і дивлюся на балкони та дворики, вони гарні – це дає зрозуміти, що тут живуть добрі люди. Чернівці викликають у мене повагу.
Як сталося, що ти завітала до Чернівців?
Я працюю на телебаченні. До нас приїздив Жадан, Андухович, я запрошувала їх до себе в студію на програму про культуру. Всіляко намагаюся розвивати цей напрям журналістики. Так вийшло, що приїздив Святослав Померанцев із Жаданом, потім знову із Жаданом, а потім із Андруховичем і знову з Андруховичем (сміється – авт.). Словом, ми просто потоваришували й в соцмережах також. Потім був цей розголос із “Крилами“ для Джамали. Ну, а потім Славко бачить, що я заливаю вірші у Фейсбук і питає: “Так ти пишеш? Давай до нас!”.
Одеса та Чернівці – різні чи схожі?
Архітектура схожа, дійсно. І всюди є добрі та злі люди. Їх порівнювати не можна. Але в Одесі майже все зроблено в комерційних цілях. У нас всюди магазини, це працює так, щоб лише витрачати гроші. А у Чернівцях люди просто відпочивають. Антиглобалісти радіють. І я.
Журналістика не заважає творити?
Я працювала на ICTV та СТБ. Зазвичай виїздила на надзвичайні ситуації, чи писала про кримінал. Звісно, так я трішки “затупила” творче начало. За такою роботою ти стаєш циніком. Бачиш горе та йдеш далі. Просто описав кількість жертв і забув. Із часом стало морально неприємно. Я взяла найважчий жанр, але найважливіший – перейшла на культурну журналістику. Роблю матеріали про світлих людей у несвітлий час. Знаходжу нові знайомства, які мене надихають.
Що для тебе Meridian Czernowitz?
Це високий рівень. Певне визнання. Взагалі пишаюся тим, що я тут. Це можливість почути інших. Поспілкуватися з людьми, українською інтелігенцією. Завести нові знайомства. Зрозуміти, що можна й треба «підтягти» у своїй творчості. Фестиваль не дає розслабитись. Але ти розумієш, що варто продовжувати, бо це твій шлях.
Яке враження від власного виступу?
Виходити на сцену до людей, які тебе не знають – важко. Хто така Тетяна Милимко? Що вона пише? Звідки вона взагалі? Як виступати після Юрія Іздрика? Насправді я виглядала зі сцени, чи вийде хтось з залу (сміється – авт.), але ніхто не пішов. Це дуже круто. Виступ тривав приблизно сорок хвилин, тут ти або чіпляєш слухача, або ні. Я це розумію. Всі це розуміють. А парад поетів у театрі Кобилянської, поряд із Жаданом та Померанцевим, то взагалі катарсис.
Який фідбек від слухачів?
Традиційно люди фотографувались. Цікавилися, де можна купити мою книгу. Питали, де можна послухати наші з Євгеном записи. Запрошували знову до Чернівців. Звісно, одразу з’явилося багато друзів у Фейсбуці та підписників у Інстаґрамі. Думаю, що людям сподобалось. А мені приємно.
Як твориться твоя поезія?
Творю з образу та емоцій. Певний пережиток. Певна історія. Уяви собі, мені кажуть: мав би багато часу, теж би писав вірші. Ну, а я пояснюю: наявність часу не така важлива. Ти завжди думаєш, щоб ти не робив. Тебе щось бентежить, у тебе щось сидить всередині. Розумієш, я можу день носити з собою думку, а перед сном записати швиденько. Це кілька хвилин. Ти не сидиш на березі моря і не пишеш, які гарні хвилі. Ти думаєш про щось, а потім це з’являється на папері. І я не можу по-іншому.
Як зрозуміла, що ти письменниця?
Пишу з дитинства. Але я це не розуміла. Написала щось і забула. Текстам для пісень теж не надавала уваги. Через це втратила багато своїх віршів, які залишились десь на папері. Нещодавно була ця ситуація із Джамалою та “Крилами”. Я навіть не думала, що вона оголосить моє прізвище. Написала та й добре, думала. Під час прем’єри на Євробаченні, вмикаю я телевізор, дивлюся пряму трансляцію і вона говорить: поетеса Тетяна Милимко з Одеси. Це був шок. І одразу думка: може, я дійсно поетеса? І люди почали писати. З’явилась перша критика. Хороша об’єктивна критика – це завжди добре. Я хочу її отримувати. Але коли кажуть: твої вірші допомагають пережити певний період часу – це найвища оцінка. Хочу, щоби людям допомагала моя творчість.
Як ти витримуєш те, про що пишеш?
Іноді я думаю: Господи, може мені не треба цих випробувань, щоб я про це не писала? Але обставини завжди інакші, хоча є у всіх. Хтось їх переживає алкоголем, сигаретами чи тістечками, а я пишу. Мушу римувати. Мушу знайти образ. Сказати в першу чергу собі, що все буде добре. Сказати іншим, що все буде добре. Вигорання тут, як такого, нема. Зате страшно, коли є пустота. Порожнеча від розчарування всередині, коли ти взагалі не можеш писати. Зате можеш послухати тишу. Іноді це необхідно. А потім знов.
Готова залишитися без грошей, але заради мистецтва?
Звісно, особливо – якщо це ж таки мистецтво починає тобі приносити певні гроші. У мене двоє дітей! Не можу сказати, що я вільний художник. Дякувати Богові, у мене є діти і я їх люблю. А ще – відповідаю! Коли мозок вільний, ти не думаєш, як нагодувати когось, то легше писати вірші, тексти або музику. Якщо є можливість займатися мистецтвом, яке тобі подобається та заробляти, чому б ні?
Як діти реагують на твою діяльність?
Підтримують завжди. Я пишу разом із ними. Снідаю із ними та пишу якийсь репчик. Разом співаємо. І для них це класно, і я розумію, що вони бачать у мені авторитет. Вони мої головні та найкращі критики.
Яка історія для тебе більш значима – «Меридіан» чи Джамала?
Як би тобі пояснити: не можна жити із “Крилами” постійно. Так, Джамала – зірка. Вона мені підсвітила дорогу, вказала шлях, але я не можу завжди говорити: поетеса із Одеси, яка написала “Крила” для Джамали. Ні, я хочу бути поетесою Тетяною Милимко. «Меридіан» прийняв мене тут саме як Тетяну Милимко.
Яка у нас література в Україні?
Тут, на «Меридіані», зібралися взагалі найкращі. Любка, Калитко, Іздрик, Забужко, Андрухович, Жадан. Ці прізвища усі давно знають. Я читала їх ще десять років тому. Що я тут роблю? (сміється – авт.). Література у нас не змінилася. Як на мене, то тексти у нас депресивні. Література трагедії. А я хочу світлої та теплої літератури! Будемо щось думати, як виправити ситуацію.
Яка у тебе мрія як письменниці?
Безмежно хочу гастролі! Будь-де! Просто гастролі! Хочу, щоб мене чули і знали. Гастролі – це певний індикатор. Ти розумієш, що тебе хочуть бачити і чути, що є запит. Розумієш, що подобаєшся своїм читачам. Врешті-решт, гастролі – це критика та робота над собою.
СПІЛКУВАВСЯ Вадим Герман
ФОТО Василя Салиги
