Зло повинно мати ім’я
У Євангелії від Луки є епізод, у якому Ісус виганяє нечистого духа з біснуватого і для початку запитує його: «Як тобі на ім’я?». На що зло відповідає: «”Легіон”, бо багато ввійшло в нього демонів». Пізніше цей принцип знайде місце в середньовічних книжках із демонології, згідно з якими здобуття влади над злим духом передовсім пов’язане зі знанням конкретного імені демона, а не лише з відповідним обрядом.
Отже, зло повинно мати ім’я.
24 лютого поставило питання про те, у якій етичній системі ми живемо. Відповідь на нього є відповіддю і на питання про кінець цієї війни. І вже очевидно, що після тисяч закатованих українських цивільних вона закінчиться не на фронті.
Наразі мені 33. За цей період життя я пройшов через катування електричним струмом, провів 2,5 роки в російському концтаборі «Ізоляція», звільнився звідти за обміном, знайшов коменданта концтабору просто в центрі столиці та змусив спецслужби його заарештувати. Тепер я ходжу на суди Палича — саме так усі ми називали цього ката в «Ізоляції» — як на вистави: там він кричить, що йому обіцяли свободу і навіть не здогадується, завдяки кому опинився на лаві підсудних. Із цього кейсу для мене почався мій власний Старий Заповіт.
Тривалий час людство керувалося етичним імперативом «око за око», який притаманний не тільки євреям, хоч і був максимально лаконічно сформульований ними. Зародження християнства ознаменувалося появою іншої парадигми мислення: «А я кажу вам: любіть ворогів ваших». За тисячоліття ця максима трансформувалася у світське право, яке є чимось середнім між Старим та Новим Заповітами. Його непрактичність уперше масштабно відчули на собі ті ж таки євреї: після газових камер і крематоріїв Другої світової вони зрозуміли, що справедливість для них виходить за межі міжнародних інституцій. У питанні пошуку воєнних нацистських злочинців Ізраїль цілковито задіяв Старий Заповіт — і створив Моссад.
Україна сьогодні зіштовхнулася з масовим убивством цивільних. Буча, Ізюм та Ірпінь — далеко не повний перелік міст, де Росія залишила трупи з простреленими колінами й слідами задушення. 6 квітня я стояв у Бучі над звалищем спалених на подвір’ї тіл, залишки яких доїдали кинуті господарями місцеві пси. Росіяни просто склали їх на купу і підпалили. Вулиця Яблунська того дня стала сумно відомою на весь світ.
Сьогодні зрозуміло, що сама лише поразка Росії на фронті без видачі воєнних злочинців — це нова відтермінована війна на майбутнє. Нацистський рейх недостатньо було зруйнувати фізично: він мав бути знищений ментально через засудження націонал-соціалізму та публічні суди над нацистами. Але світ змінився, і розраховувати на руїни Кремля за наявності в того ядерної зброї не доводиться. Навіть за умови докорінної зміни російського режиму Росія ніколи не видасть міжнародному трибуналові тисячі своїх громадян. Більше того: практика останніх тридцяти років доводить, що перед реальним судом постають одиниці, до того ж, як правило, не виконавці. І це — попри масові злочини в Руанді, на Близькому Сході, Балканах тощо.
Звідси — простий, але важливий висновок: проблема воєнних злочинів РФ в Україні — це виключно наша проблема, і тільки нам самим її вирішувати. Як? Перш ніж відповісти на це питання, слід зрозуміти ще один факт: альтернативи немає. Без покарань масових злочинів нація отримає глибинну психологічну травму, яка через роки — можливо, десятиліття — виллється в нову війну. Власне, це й відбувається нині. Разом із нацизмом не було засуджено ідеологію комунізму, трансформацією якої стала ідеологія «русского мира». Не було належним чином осмислено радянську — читай російську — систему репресій, страт, тих-таки радянських концтаборів. І тепер минуле наздогнало весь світ у вигляді російських ракет.
Але тут і криється відповідь на згадане «Як?». Прощення без справедливості — слабкість. Легко прощати, якщо ти не в змозі дотягнутися до кривдника. «Хто без гріха — нехай перший каменем кине». Наша національна свідомість має відмовитись від Нового Заповіту. Принаймні доти, доки не буде занесений камінь. Інакше це «прощення» наздожене новими ракетами наших дітей.
Саме тому ми почали шукати російських воєнних злочинців системно. Створивши Justice Initiative Fund, ми призначили винагороду за кожного ідентифікованого ката, який отримав офіційну підозру в порушенні законів і звичаїв війни. За спаленими тілами закатованих відтепер стоятимуть конкретні імена тих, хто це зробив. Своєю чергою, навпроти імен убивць стоятиме конкретна ціна. Ціна, яку ми готові сплатити за помсту російським катам.
Зло повинно і буде мати ім’я.
