ІІ Міжнародний поетичний фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ наочно довів: для поезії мовних бар’єрів не існує. Для поетів – існують
«…позаяк немає іншого шляху
як плавати в цьому морі
з татуйованим китом
на твоєму плечі…»
(Із поезії Хаґіт Гроссман, представленої на фестивалі)
З 2 по 4 вересня спокій чернівчан на совість руйнували поети та шанувальники мистецтва з України, Австрії, Ізраїлю, Молдови, Німеччини, Польщі, Румунії, Франції, Швейцарії, Великої Британії та Росії. Як зазначив на відкритті дійства його президент Святослав Померанцев, цей фестиваль – історико-культурний експеримент, однією з цілей якого є повернення Чернівців на культурну карту Європи. Творити спадщину самому, а не лише бути спадкоємцями – в ім’я такої ідеї творці різних напрямів і жанрів зібралися для спільних експериментів.
ЛАБОРАТОРІЯ ФОРМ
З одного боку, хороший вірш апріорі самодостатній і жодних експериментів із формою начебто не потребує. Якщо прочитати його перед публікою в цілковитій темряві, або ж намалювати на оголених дівочих грудях, чи поєднати з вогнем, танцем, барабанами (ці та інші поетичні витівки мали місце на локальних акціях і фестивалях раніше), він навряд чи стане від того кращим, натомість, поза сумнівом, приверне увагу: народу ж бо треба, як відомо, хліба й видовищ. Можливо, незабаром просте і невимушене декламування поезії сприйматиметься як сенсаційна несподіванка. Або ж як виступ у стилі ретро.
З іншого боку, як переконливо довів фестиваль у Чернівцях, від виконання справді залежить чимало. Понад те, воно оживлює вірш. Особливо гостро це відчувається, коли йдеться про поезію, прочитану незнайомою мовою, коли кілька сотень людей заворожено слухають виконавця – стільки сили й експресії вкладено у кожен звук. Так, поетеса з Ізраїлю Хаґіт Гроссман зірвала овації емоційним декламуванням віршів мовою оригіналу («Поезія не повинна змушувати вас думати, намагатися зрозуміти, вона має змусити відчути себе живим! Не вірте, що поезія нудна, вона – те, що робить це життя!»), а австрійський поет Ґерхард Рюм довів публіку до гіпнотичного стану ритмічно-емоційним читанням… звичайних цифр. Німецький поет, збирач фольклору і радіожурналіст Мігель Августін заснував поетичну телефонну лінію, що діє й донині. Вільна письменниця з Цюриха Ільма Ракузе вразила аудиторію трьома короткими і влучними, наче постріл, поезіями, присвяченими Іосіфу Бродскому, з яким була особисто знайома. Свого часу вона захищала дисертацію, присвячену мотивам самотності в російській літературі. А французький письменник, поет і перекладач Еммануель Мозе черпає ідеї в темі Голокосту. Твори всіх представлених на фестивалі поетів вийшли окремим альманахом в українських перекладах, але навряд вони сприйматимуться людиною, яка не чула цього виконання наживо…
Такими явищами, як відеопоезія (на фестивалі була представлена конкурсантами премії «БУК»), поетичні перформенси (музично-поетичний медіа-спектакль за поезією Джима Моррісона у виконанні російського колективу The Postam of Nobel; театральний перформенс за поезією Ігоря Померанцева в постановці Незалежної театральної лабораторії тощо) чи вірші під музику (Сергій Жадан і «Собаки в космосі», Юрій Андрухович і «Карбідо» та інші), уже нікого не здивуєш, хіба вкотре потішиш. Так само як і симбіозом «поезія + колаж» (виставка художньо-поетичних колажів «Секрети» Ірини Хомишин).
Окрім власне поетичних читань та різних «міксів» літературних жанрів з іншими видами мистецтва на фестивалі було представлено чимало непоетичних заходів. Так, охочі відпочити від лірики могли відвідати фотовиставку з відповідною контенту назвою Metaphysics Мілени Фіндайз (що також брала участь у поетичних читаннях), відвідати Музей історії та культури євреїв Буковини, концерт оркестру єврейської музики під керівництвом Льва Фельдмана тощо. Як ретроспектива – поезія Пауля Целана з Марком Бєларусцем та Петром Рихлом, як авангард – вистава Олега Скрипки та Леся Подерв’янського «Гуманісти».
Експерименти на фестивалі засвідчили, що «одяг», у який «вбраний» вірш, має значення і вплив. Адже саме по одежі, як відомо, зустрічають.
ФАКТО ЧИ ЮРЕ?
Статус міжнародного, поза сумнівом, зобов’язує дещо до більшого, аніж просто запросити заокеанських гостей. Якщо зібрати почесну публіку фестивалю вдалося, то забезпечити візитерам повноцінну участь у святі виявилося складніше. Частково гріх закидати організаторам, які збирали протягом року «зі світу по нитці», що іноземці мали змогу відвідувати щонайбільше по одній акції на день – ті, на яких вони могли виступати (але не розуміти інших!), адже забезпечити синхронний переклад англійською мовою і відповідне обладнання спроможний хіба що фестиваль європейського економічного рівня. Але й альтернативи на кшталт бодай англомовної екскурсії старовинним містом (що було б цілком під силу тим самим волонтерам, приставленим до гостей для супроводження) не було. Неприкаяним візитерам лишалося ходити на українськомовні заходи, дослухаючись до звукових вібрацій, чи самостійно гуляти містом. «Європейці звикли до своїх стандартів, тому будь-які недоліки і недогляди для них дуже колючі, – розповідає одна з організаторів та, за сумісництвом, учасниця молодіжної поетичної сцени Ірина Вікирчак. – У нас цього стандарту немає, планка набагато нижча, і ми тягнемося вгору. Найбільше нарікань на транспортування. Декому доводилося добиратися трьома літаками, декому – їхати 11 годин автобусом із Києва, бо скасували рейс Київ – Чернівці».
«Нинішнього року фестиваль вийшов набагато помпезніший і масштабніший, ніж попередній, який був суто українсько-німецькомовний, – продовжує Ірина. – Цього разу ми додали інші країни. Він став, звичайно, складнішим для організаторів. Проте, якщо цей захід насичений різними музичними і поетичними перформенсами, спектаклями тощо, які мають більш розважальний характер, то наступний плануємо зробити більш академічним. Велику увагу буде приділено самій поезії та її різновидам. Нетрадиційній поезії, сучасній, перфомативній з різних країн (сподіваємося зберегти та розширити наявну цього року географію учасників). Україна для іноземців досі лишається такою собі terra inсognita, тому ми не просто щось робимо для себе, а відкриваємо її, запрошуючи людей сюди. Адже інтелектуали – це завжди центри формування громадської думки, тож докладаємо усіх сил, щоб їхні враження були позитивними. Швейцарські поети висловлювали свій подив щодо того, що на читання приходило досить багато молоді, студентів (я не кажу зараз про їхніх колег або журналістів). Поезія – річ досить інтимна, вона не розрахована на масове відвідування, це тільки в Колумбії можна читати вірші перед чотирма тисячами людей, які сидять і слухають із четвертої до пів на дванадцяту, – у них зовсім інша ментальність… Але навіть там повсякденні читання відбувались у маленьких приміщеннях, аби слухач міг відчути себе сам на сам із поетом. Поезія – це не масова культура, а культура інтелектуальна і для дуже вузького кола. На нашому фестивалі ми не розраховували, чесно кажучи, на таку кількість людей, що приємно вразило…»
Хай там як, але всі ці недоліки компенсувалися загальним настроєм легкості й святковості (що не заперечувало глибини прочитаних творів та належної уваги до них, чого нерідко бракує локальним літературним заходам) та, що й казати, гідним рівнем митців.
