А перед тим був Київ. Саме у столиці на книжковому ярмарку одинадцятого листопада об одинадцятій годині одинадцять хвилин відомий український прозаїк, поет, есеїст, перекладач Юрій Андрухович підписав перший екземпляр “Лексикону інтимних міст” – своєрідного автобіографічного атласу світу – книгу про 111 міст, в яких йому пощастило побувати. Коштує, до речі, книга 111 гривень. Загалом саме написання твору, підготовка до друку та, власне, й презентації були оповиті магією чисел. Наприклад, останній рядок роману письменник дописав 1. 01. 11., примірник до друку підписали за одинадцять тижнів до презентації, а замовлення до друкарні здали 11.10.11 року. Придбати книгу та отримати автограф автора у Чернівцях можна було 13.11.11. На презентації видання, яка відбувалася в одній із місцевих ресторацій, Юрій Андрухович розповів, як писався “Лексикон…”; про міста, в яких побував і в яких ще хоче побувати; про те, що робить сьогодні і про те, що робитиме у найближчому завтра. Про все, що його запитували читачі.
“За яким критерієм відбирали міста, які є в книжці?”
– Найголовніший критерій: у цій точці земної кулі я мусив бути. Мусив, принаймні, його відвідати. Але був ще один критерій – його диктувала абетка. Не можна було жодної літери (і я на цьому неодноразово наголошував) лишити поза увагою. Тобто, всі літери абетки, окрім м’якого знака, звичайно, мусили бути представлені. І звідси випливала певна необхідність. Звідси з’явився, наприклад, Цюрупинськ. В українській географії ви мало знайдете населених пунктів саме на літеру “Ц”. Ви можете їх знайти багато в Китаї, в німецькомовному світі. А в мене виходило так: в Китаї я не був, а вибір міст, назви яких починалися на літеру “Ц”, падав на Цунг та Цюрих. Обидва розташовані в Швейцарії, віддалені одне від одного на відстань, яку можна подолати за 28 хвилин потягом. І мені здалося, що композиційно це буде не зовсім добре. Непропорційно. Власне, текст про Цюрупинськ мене втішив, бо вважаю, що мають бути такі ось паузи.
“Чи є ще міста, в яких хочете побувати і про які згодом можуть з’явитися нові тексти?”
– В останніх рядках передмови до книжки є такий перелік місць, в яких би хотів побувати. Страшенно стужився за Південною Америкою. Тому серед перших міст, які хотів би відвідати, скажімо, – Буенос- Айрес. Хотів би переконатися, між іншим, у тому, що в авто місцевих таксистів продовжує звучати аргентинське танго. Крутити його змушують власники таксофірм. Мовляв, туристи за прослуховування танго щедріше платять за проїзд. А мої знайомі розповіли, що серед таксистів почався такий ось рух непокори громадянської. Вони протестують у той спосіб, що за кожної нагоди, як тільки можуть, ставлять Йоганна-Себастьяна Баха. Ось я хотів би, приміром, в цьому переконатися.
“Чому у книжці немає тексту про Івано-Франківськ?”
– Не включив тому, що це – рідне місто. А суть цієї книжки у тому, що я пишу про міста, в яких я в дорозі. А Івано-Франківськ – це місто, де я в стані спокою.
“Якою буде реакція критиків на “Лексикон…”?”
– Критиків дратує те, що вони не можуть знайти нішу, в яку могли би це помістити. І вони починають нападати на цю книжку, бо це, бачте, не роман… На мій погляд, воно тим і цікавіше, що це з тих явищ, для яких, власне, треба винаходити іншу шухляду. І це – запрошення критиків та літературознавців до творчості. Працюйте, синхронно ідіть крок за кроком за авторами. Автори вам пропонують якісь жанрові модифікації? Знаходьте для цього якісь полиці!
“А що було з назвою роману?”
– Планувалося, що назва мала бути іншою – “Лексикон інтимних місць”. Але одного разу треба було вирішити якісь організаційні питання, і видавець пані Діана Клочко надіслала мені листа, у якому й з’явилася ця назва. Я відразу кинувся її виправляти. Але все вирішила фонетика. Та не втрачаю надії, що буде ро-сійський переклад цієї книжки, і тоді наполягатиму на тому, аби це був не роман під назвою “Лексикон интимных городов”, а під назвою “Лексикон интимных мест”.
“Чия картина на обкладинці?”
– Художника з Гвінеї. Її я побачив у помешканні, в якому якийсь час жив у Берліні. Свого часу його власник працював в Африці – в екваторіальній Гвінеї. І ось у місцевого художника купив кілька картин. Німець розповів мені, що метод цього художника такий: він ходить з фотоапаратом, у якомусь певному місці робить знімок, потім приходить додому й починає перемальовувати. І це – якісь такі сцени, завжди яскраві, людей багато. Ось вони вкрали велосипед і розбирають його на запчастини. У цьому помешканні було п’ять чи шість таких картин. Але ця мені сподобалася найбільше. Насправді у книжці немає жодного африканського міста, бо якраз на цьому континенті я ніколи не був, але таким чином “притягнув” сюди й Африку.
“Розкажіть про найближчі творчі проекти”.
– Продовжую працювати з гуртом “Карбідо”. Найближчим часом має відбутися наш концерт в Національній консерваторії в Києві. Перекладаю Бруно Шульца. Наступного року мають вийти дві його основні книжки – “Цинамонові крамниці” та “Санаторій під Кліпсидрою”.
