Він – один зі жмені українських письменників, котрі можуть це собі дозволити. Писати про відвідані міста, акцентуючи увагу на собі, власних враженнях, мареннях, мріяннях. Тішитися з себе і знати: це читатимуть. Адже писано грайливо, стильно і затінено міні-містикою. Нову книжку Юрія Андруховича (на знімку) «Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики» можна сприймати як завгодно. Меланхолійний путівник для вибагливих, гербарій, сувенір від автора… Або й ціле життя письменника, компактно спаковане у стосику паперу.
Презентації новотвору тривають. Тільки у столиці було чотири. Книжку добряче просувають: це перший видавничий проект міжнародного поетичного фестивалю «Merіdіan Czernowіtz». Фестини, що відбулися на початку вересня в Чернівцях, амбітно доскакують нового рівня.
Що ж до книжки, там опинилися міста, де автор не раз бував, жив, поспіхом перетинав за 2-3 години. Одиниці у змісті невипадкові: мовляв, спекулювати на них можна досхочу. Якщо скласти докупи, вийде три, тут тобі і свята трійця, і триєдність, зізнався автор. Як і завше, він жонглює смислами, сподівається збентежити критиків позажанровим письмом (роман? збірник есеїв? подорожні нотатки?), сипле прянощів читачам. 11 тижнів до «прем’єри» Андрухович зроняв у соцмережі «Фейсбук» цитати-анонімки: прихильники вгадували, про яке місто йдеться. Врешті, десятка наполегливих отримала книжки з автографом.
Може, Андрухович потроху дрейфує до мемуарів? Попередній проект – «Таємниця» (замість роману), інтерв’ю автора завдовжки з книжку. Нині він показує добре об’їждженого «коника» – есеїстику. І все описане на власній, так би мовити, шкірі.
«Голос України» поцікавився думками людей, котрі книжку читали найретельніше.
Олександр Бойченко, есеїст, критик, літературний редактор новинки:
– Тут нема єдиного стилю та сюжету. Якщо все скласти докупи, матимемо життя Андруховича за 45 років – автобіографічний роман, всередині якого є есеї, вірші прозою, оповідання, вигадані й невигадані історії. Може, такими й будуть романи за якийсь час – різножанровими та мозаїчними. Це якісна книжка, а як її назвати, скажуть років за 10-15.
Діана Клочко, відповідальний редактор:
– У книжці є чіткий поділ на стани, пережиті й описані в різних місцях. Деякі з них – антижіночі, тобто зрозумілі тільки чоловікам, як правило, пов’язані з армією. Є лірика та містичні історії. Читати це можна, маючи досвід життя в різних містах. У Андруховича свідомо нема Африки, Далекого Сходу, Австралії, Азії. Хотілося прочитати, як би він це описав. Я не знаю іншого автора, в якого була б така кількість рефлексій в одному місці. По суті, 111 різних Андруховичів.
На білому дивані – літературні шоумени: Юрій Андрухович та Олександр Бойченко, модератор із Чернівців. Він говорить повільно, смаковитою буковинською говіркою (смакує не лише зал, а й мовець), де-не-де вштрикує жарт. Бесіда невимушена, чи то заздалегідь відіграна, чи то іскристо зімпровізована. «Моя проблема така, що я вже багато років не можу читати романів», – зізнається Бойченко. «Моя проблема така, що я вже багато років не можу їх писати», – зізнається Андрухович і начитує уривки. Визріває враження, що його тексти краще слухати. В авторському виконанні.
Особливо публіку того вечора потішили тексти про Єнакієве та Цюрупинськ. Мовби й політкоректні, тільки з-за корінця книжки іронічний хвостик видніється. Чий? Мабуть, одного з бісиків, що скачуть у андруховичевих есеях. Сподіваємося, скакатимуть ще довго.
Аніта Грабська, “Голос України”,
фото Юрія Рильчука
