Сьогоднішній наш гість – не лише знаний прозаїк та поет, він ще й невтомний мандрівник. Постійно подорожує країнами старенької Европи та містами Нового Світу. І ось нещодавно вислідом цих подорожей майстра став чи не найбільший за обсягом твір «Лексикон інтимних міст. Довільний Посібник з геопоетики та космополітки».
В ньому автор розповідає про свої стосунки зі 111 містами, свої щасливі й не дуже пригоди в містах, котрі відвідав. І всі ці пригоди – інтимні в найширшому сенсі цього слова. Звісно розповіді Андруховича – суб’єктивні, це його власні характеристики місць і міст, тут можна відчути смаки й запахи улюблених міст, закарбованих у па м’яти письменника.
Перша презентація «Лексикону» відбулась 11 листопада в Києві. Відтак виявилося, що цифрові збіги супроводжують новий твір Юрія Андруховича мало не на кожному з етапів його створення. Скажімо, нову книгу було завершено 11.01.11., а верстку автор підписав у вересні під час поетичного фестивалю Meridian Czernowitz («Лексикон інтимних міст» підготовлено до друку в Чернівцях у видавництві з такою ж назвою) за 11 тижнів до першої презентації твору.
Сьогодні, попри постійну зайнятість та промоцію «Лексикону» в різних мстах України, Юрій Андрухович погодився відповісти на запитання нашої ґазети: в книзі присутній також і Дрогобич, до якого має автор давній сентимент. До речі, нову книгу культового письменника вже продають наші книгарні.
– Чому саме в Дюссельдорфі вперше, як сам пишеш, вирішив писати цю незвичну книгу?
– Випадковість. Це могло бути й інше місто. Але в Дюссельдорфі восени 2005 року я раптово усвідомив, що кількість міст, у яких мені на той момент довелося побувати, вже напевно перевалила за сотню. Одного з наступних днів я взявся їх підраховувати. Вийшло десь так від 107 до 120.
– Чому для втілення задуму знадобилося аж п’ять років?
– Мені сподобалося писати повільно і нікуди не квапитися. Це приносить особливе творче задоволення.
– Бачу, що справді в нас є чимало «точок перетину», скажімо – чарівний Кьольн, який свого часу й мене вразив, а минулого року в особі Дем’яна Фаншеля ще й був присутній на ІУ Шульцфесті. Одне незрозуміло, чому в Тебе Кельн, а не Кьольн, як мало би бути у відповідности від німецького прочитання назви. І ще: чи то мені так здалося чи насправді з усіх Земель Німеччини Північний Рейн-Вестфалія Тобі ближча?
– Я думаю, що в нашій мові насправді немає можливості адекватного передання німецького о умляут. Писати його як «ьо» видається дещо штучним. Згідно з конвенціями наших попередників, ми традиційно передаємо цей звук через літеру «е». Як наприклад, Ґете, а не Ґьоте. Так і з Кельном. Якби ми в українській мові користувалися латиницею, то проблеми не існувало б. Про Північний Райн-Вестфалію навіть не задумувався. Це твоє спостереження.
– Чим для тебе самого є твій «Лексикон»,окреслив би його жанр?
– Уся інтриґа цієї книжки переважно в тому, що її неможливо жанрово окреслити. Я хотів написати якусь «універсальну книжку», жанрову суміш. Але от мій кум, поет Ярослав Довган, позавчора зустрів мене у Франківську і каже: «Дай тобі Боже ще не один такий роман написати!». Тобто він розкусив мою спробу написати «Лексикон» як такий собі прихований роман.
– Тут лише 111 міст. Хіба це всі, котрі присутні в твоєму житті?
– Ні, не всі, звичайно. Я вже казав, що їх восени 2005-го нараховувалося десь так 120. На сьогодні вже значно більше. Але я зупинився на цьому красивому числі – 111. Треба ж було створити для цієї книжки якісь особливі рамці!
– Яке визначення письменник Андрухович міг би дати поняттю міста, його феномен? Бо ж, скажімо, для Франка стихія міста до певної міри була ворожою. А для тебе?
– Для мене ні. Це стихія мого життя. Я без міст не можу. На мій погляд, місто – це щось таке, що у найдраматичніший спосіб втілює перетікання з культури в цивілізацію й навпаки. Припускаю, втім, що місто є передусім феноменом модерної доби, яка, здається, вже позаду. У постмодерній панівним начебто буде не місто, а «глобальне село». Але якщо це й так, то місто видається мені ще цікавішим для дослідження об’єктом: щось таке, що наче втрачає своє значення, однак цілком непомітно для переважної більшості з нас.
– Розповідь про Дрогобич пов’язана в тебе в основному з постаттю Бруно Шульца. Ким він є для тебе й наскільки можемо нині говорити про входження мистця в контекст української культури?
– Це для мене винятково важливий письменник. Тільки тепер я можу це усвідомити повною мірою – тепер, коли я його перекладаю. Наступного року має з’явитися друком його зібрана проза в моїх перекладах. І от, перекладаючи його, я вперше маю можливість читати його саме з тією уважністю, якої він заслуговує. На мій погляд, він уже присутній в українському культурному контексті. Нині йдеться про те, щоб цю його присутність посилювати і примножувати, бо Шульц нам дуже потрібен. Маю надію, що мій переклад якось цьому посприяє.
– Свій новий твір ти назвав «посібником з геопоетики та космополітки». Що вкладаєш у поняття «космополітизм, космополітичний» й чому для багатьох досі це слово (так само як лібералізм, ліберал, толерантність) є лайливим?
– На твоє «чому» відповіді в мене, здається, немає. Ну, тобто можна припускати всілякі стереотипи тоталітарного мислення, рецидиви сталінізму чи неонацизм. Я колись назвав себе патріотичним космополітом, бо я вважаю, що тут немає суперечності. Космополітизм – це здатність людини сприймати чуже як рідне. Тобто це відкритість.
– В чому, для тебе особисто, полягає різниця між Дрогобичем 2007 року, 2010 й нинішнім, коли більше немає з нами Ректора Валерія Скотного, з яким у тебе були приязні, теплі стосунки? Про що й про кого у Дрогобичі хотів би ще написати?
– Вічна пам’ять панові Валерієві. А різниця? Різниця не у Дрогобичі – різниця в мені. 2007 року я побував тут – соромно зізнаватися – вперше. А 2012-го їхатиму сюди як до одного з найважливіших для мене міст. Чи щось іще про Дрогобич напишеться – не знаю. Але можу сказати, що навіть перекладаючи Шульца я постійно в якомусь іншому, магічному Дрогобичі.
– Чому саме в Чернівцях видав «Лексикон»? Лише тому, що місто пов’язане з твоїм світлої пам’яті батьком?
-Та ні, воно з ним ніяк не пов’язане. Насправді мені завжди цікаво працювати з новими людьми. Випробовувати якісь нові варіанти. Чернівецькі меридіанівці не мали жодного досвіду у видаванні таких книжок, але вони зробили все, що змогли. Я їм за це дуже вдячний.
– Знаю, що зараз працюєш над перекладом прози Бруно Шульца. Як далеко до завершення цієї праці, що спонукало до нового перекладу? Де маєш намір видавати цю книжку? Часом не в Дрогобичі?
– Щиро кажучи, досі не знаю, де це буде видаватися. Десь обов’язково видадуть, я в цьому не сумніваюся. Моя справа – довести до пуття свій переклад. Я далеко не перший перекладач Шульца українською, мої попередники зробили свою справу вельми старанно – й це дуже ускладнює моє й без того непросте перекладацьке завдання.
– А що ще в твоїх найближчих планах? Не виникало бажання написати щось дитяче , адже маєш чудову внучку?
– Ну, відома річ: для дітей слід писати, як для дорослих, але значно краще. Тому я поки що не наважуюсь. А в найближчих планах – заключна частина нашої з «Карбідо» музичної трилогії – «Абсент». Рівно за тиждень виконуємо прем’єру в залі Київської консерваторії.
– Щиро дякую тобі за розмову й бажаю вдалої прем’єри й успіхів.
