Оксана Забужко. З мапи книг і людей (Чернівці: Meridian Czernowitz, 2012)
Про те, що ця книжка вийде, я вперше почула ще в Ляйпцігу під час книжкового ярмарку. Потім про цю книжку говорила сама Оксана Забужко під час дискусії з Леонідом Ушкаловим. Ще трохи згодом я дізналась від Богдани Матіяш, редактора есеїв Оксани Забужко, що збірка вийшла дуже ніжною.
Про ніжність говорила і сама Оксана Забужко в Чернівцях, де читала фрагменти своїх есеїв.
“З мапи книг і людей” – це збірка есеїв, які вже колись були опубліковані. Ось ще один приклад того, як нову книжку можна зібрати зі старих текстів. З одного боку, це плідно: виходить нова книжка, де під однією обкладинкою є розпорошені по українським і закордонним ЗМІ тексти.
З іншого боку, схоже на сценарій за мотивами “Мартіна Ідена”, де в друк підійде все, і навіть передмови до інших вже колись опублікованих книжок можна подати як тексти до збірки.
Оксана Забужко в передмові до цієї збірки дає пояснення такого повторення колись вже написаного. Вона говорить про подібність есеїв і віршів. І те, і те, мовляв, пишеться і тільки згодом виструнчується в певну внутрішню структуру, сюжет.
Вже не перший рік під виглядом нової “збірки есеїв” українським читачам згодовують вторинну сировину. В таких умовах годі й обурюватися, що з жанром есею у нас не склалося.
Крім того, в цьому контексті варто ще раз згадати про літературну кризу, котру ми зараз переживаємо. Нові книжки є, нових імен нема – за останні 4-5 років жодного цікавого дебюту. Крім, хіба що, Люко Дашвар, але це вже питання смаку.
“З мапи книг і людей” вийшло непогано скомпонованою збіркою текстів. Чотири розділи “Читати”, “Писати”, “Бачити”, “Жити” містять тексти про досвід читача, письменника, глядача вистав і фільмів, людини з досвідом листування з Юрієм Шевельовим, дружби з Леонідом Плющем, Юрієм Покальчуком і Соломією Павличко.
До числа есеїв потрапили авторські колонки та блоги з різноманітних паперових та електронних видань, а також передмови до кількох книжок, власних у тому числі. Здається, єдиний написаний спеціально для книжки есеї – нарис про Пако, Юрія Покальчука.
Тексти збірки стосуються низки важливих подій з життя України та світу – колективізація, Розстріляне Відродження, Перша та Друга світові війни, Хіросіма та Чорнобиль тощо.
Мені особисто найбільш цікавим видається нарис про Чорнобиль зокрема і катастрофу “кінець світу” взагалі крізь призму фільмів Довженка, Тарковського і Фон-Трієра. Оксана Забужко говорить про дуже важливі міфологічні начала – кінець світу, пам’ять, право на оплакування мертвих… Таким чином ядерні вибухи стають місточками до осмислення занепаду людства з більш широкої перспективи.
Так само захопливим є сюжет про Катерину Білокур. Це дуже ґрунтовне осмислення долі однієї з найцікавіших українських художниць ХХ століття. Вона має дуже характерну долю жінки 20 століття, де знайшлося місце і пошукам “a room of one’s own”, і відсутності гідних співрозмовників і коректної оптики для прочитання творів художниці. Власне її доробок тільки почали направду осмислювати. Не випадково у видавництві “Родовід” вийшов уже третій том серії книжок про Катерину Білокур.
Якщо говорити про наскрізний сюжет книжки “З мапи книг і людей”, то це – самота.
Оксана Забужко, про що б не говорила, ставить себе в ситуацію такої собі Касандри. Її діалог ведеться з царством мертвих авторитетів – Леся Українка, Соломія Павличко, Юрій Шевельов та інші.
Можливість подібного діалогу з нині живими митцями та інтелектуалами самою Забужко ніби заперечується. Принаймні, думка про відсутність в Україні молодого покоління інтелектуалів повторюється часто. Мовляв, покоління, що було найбільш плідним у 1990-х, не спромоглося виростити собі “зміну”.
Водночас власне книжка “З мапи книг і людей” є своєрідним глосарієм важливих для осмислення персоналій, доробків і фактів. Таким чином, попри всі нарікання на молодше покоління, Оксана Забужко виступає як такий собі навчитель “правильних проізношеній”.
Хоча в цій історії я би радила пам’ятати про те, що сьогодні культура – не ієрархічна. Тому “правильно” і “неправильно” часто-густо стають все більш непевними опорами.
Якщо резюмувати, то “З мапи книг і людей” є важливою книжкою, котру годилося би прочитати всіх охочим до міркувань про те, як і чому ми живемо.
