Поет, есеїст та журналіст Ігор Померанцев про фестиваль Meridian Czernowitz і ностальгію за СРСР.
Ірина Славінська: Сьогодні у нас в гостях поет, есеїст Ігор Померанцев, один із головних гостей цьогорічного і щорічного «Меридіану Черновіц» і, наскільки я розумію, один із натхненників і двигунів появи цього фестивалю.
Ігор Померанцев: Я сподіваюся, що так є – і всі ці ролі мені дуже близькі, я пишаюся цим. Бо, все ж таки, моє життя пов’язане з Чернівцями. Насамперед це фестиваль українсько-німецької поезії. Повинен пояснити, чому. Напевно, майже всі українці знають, що головна вулиця Чернівців названа на ім’я класика української літератури Ольги Кобилянської (колись, ще у австро-угорські часи, то була Герренґассе, тобто Панська вулиця).
Так-от, Ольга Кобилянська – і, мабуть, не всі українці це знають – дебютувала в літературі з німецької книжки й писала німецькою мовою. Потім вона перейшла на українську мову – і стала класиком української літератури. Є інші постаті – видатні австрійські поети, які мешкали у Чернівцях, – наприклад, Пауль Целан писав румунською мовою і не став класиком… Роза Ауслендер писала англійською мовою, вона довго жила в Нью-Йорку і не стала класиком. Але це така норма у нас – мінімум дві мови повинні бути. І все ж головними мовами Чернівців протягом двох сторіч були німецька й українська. Тож ми вирішили, що хоча би раз на рік треба влаштовувати таке любовне побачення двох мов, двох поезій.
Ірина Славінська: Причім поезії зі змістом… Насправді у рамках «Меридіану Черновіц», по-моєму, дуже вдало простір міста поєднується з програмою фестивалю. Поетичні прогулянки я дуже люблю – наприклад, коли можна гуляти вулицею (до речі, вулицею Ольги Кобилянської) і заходити у різні кав’ярні, де читають у цей час поезію.
Ігор Померанцев: Ви знаєте, у мене постійно в Чернівцях було таке відчуття, коли вже став дорослим, що я приїжджаю до міста, яке є цитатою австро-угорської культури. Сама архітектура була дисидентом – і ми виросли на цьому архітектурно-урбаністичному дисидентстві.
Ірина Славінська: Ваша сьогоднішня поезія, проза й есеїстика має нотку дисидентства? Бо нібито це питання залишилося десь далеко в Союзі.
Ігор Померанцев: Дисидентство – воно насамперед жанрове, стилістичне. Все ж коли ми чуємо у Чернівцях українську і німецьку поезію… Наприклад, вірші Сергія Жадана звучать абсолютно модерно. Але навіть молоді поети українські, які виступають у Чернівцях, є для мене недостатньо сміливими, відважними. Пригадую, торік був 80-річний поет із Австрії Рюм – абсолютний авангардист! Він вийшов на сцену Мармурового залу – символу академізму – і почав читати вірші: «Айн, цвай, драй. Фір, фюнф, зібен. Ахт, нойн, цейн». Всі просто зніяковіли… Ось у цьому сенсі я залишуся дисидентом.
Ірина Славінська: І все одно мені незрозуміло, що у поезії для Вас може бути викликом.
Ігор Померанцев: Коли люди слухають або читають вірші і не вірять своїм очам – як, невже це поезія? Ось це і є поезія – те, що відкриває тобі щось про тебе, про твою суть і про мову, яка є твоєю рідною. Бо поезія – це все ж імпровізація на теми мови.
