Вихідець із незаможної родини дрібного єврейського орендаря з Давиден (нині с. Давидівка Сторожинецького р-ну), Йозеф Шмідт вперше з’явився у крайовій столиці Буковини Чернівцях ще маленьким хлопчиком, якого вела за руку мати.
Саме завдяки її клопотанню на винятковий голос маленького Йозефа звернув увагу кантор чернівецької реформаторської хоральної синагоги Темпля Самуель Тапфштейн, якого згодом Шмідт назве своїм першим і єдиним учителем. Під керівництвом кантора Самуеля у дитячому хорі Темпля відбулося становлення молодого співака. Йозеф вперше виступив перед публікою в дванадцять років, а в шістнадцять дав у Чернівцях свій перший концерт.
У 1928 р. він вирушив до Берліна − міста, яке у міжвоєнне двадцятиліття диктувало моду в світі музики. Саме у цій некоронованій столиці шлягерів буковинський хлопець мріяв стати оперним співаком. Його музична кар’єра розпочалася з оперного відділення «Каммерзанґер», яке очолював Л. Бронсджіст − висококультурна людина і глибокий знавець музики. Йозеф Шмідт дебютував 29 березня 1929 р. у ролі Васко да Гами в опері Джакомо Мейєрбера «Африканка», яку транслювали на Берлінському радіо. Згодом з’явилися перші платівки із записами пісень та арій у виконанні Шмідта. Музична критика одностайно визнала непересічність таланту юнака, назвавши його «зіркою звукозапису».
Виступи на радіо та платівки зробили Йозефа Шмідта надзвичайно популярним серед меломанів, що неабияк контрастувало з прагненням зірки якомога рідше виступати перед публікою. Таку закритість від глядачів сам співак пояснював своєрідним розумінням діалогу з аудиторією, висловивши це фразою, що могла би стати епіграфом творчого амплуа митця: «Я не люблю очі, які вдивляються у мене, але я люблю вуха, які слухають мене».
Причина такої закритості таїлася у маленькому зрості співака, що аж ніяк не гармоніював із його голосом. Шмідт мав лише півтора метра зросту «з каблуками». Останню примітку додають ті, хто бачив його на власні очі. Такий мізерний, як для мужчини, зріст був перешкодою для Шмідта не лише на шляху на сцену, але й в особистому житті: співак, який причаровував своїм голосом першокласних красунь, так і не зміг знайти для себе подругу.
Проте чернівчани запам’ятали Шмідта не лише смішним чоловічком на високих каблуках, але й людиною з великим і чуйним серцем, у якому було місце і для близьких, і для всіх земляків.
Упродовж усього свого життя, навіть перебравшись за кордон і ставши знаменитим, Йозеф підтримував теплі стосунки з матір’ю, яка, власне, вивела його на великий творчий шлях. Він провідував матір щороку восени, на великі єврейські свята Рош-Гашана (свято Нового року) та Йом Кіпур (день Спокути). Мати тоді вже перебралася до Чернівців і мешкала у будинку на Ґрілльпарцерґассе, яка за Румунії була перейменована на честь лейтенанта Туртуряна (str. Locotenent Turturean); нині це вулиця Котляревського. Співак допоміг їй придбати у місті невелику аптеку.
Велику подяку Шмідт заслужив і від своїх земляків-єдиновірців. За кошти із його концертних гонорарів було збудовано новий корпус шпиталю іудейської громади. Про таку щедру доброчинність великого співака повідомляла меморіальна дошка з відповідними написами німецькою та румунською.
Малий ріст, зрештою, не завадив Шмідту стати кінозіркою: він знявся у кількох музичних кінострічках. Дебютував у фільмі «Пісня кружляє світом», пісні до якого написав німецький композитор Ганс Май. Прем’єра відбулася 9 травня 1933 р. у Берліні. Присутній на перегляді Гебельс був у захваті від стрічки, підкреслюючи, що німецький фільм за участю артистів-євреїв є чудовою пропагандою того, наскільки нацисти є ліберальними стосовно етнічних та релігійних меншин. Однак ілюзія «фашистського лібералізму» тривала недовго: незабаром у берлінській пресі розпочалося цькування митців-євреїв, образи звучали й на адресу Шмідта. Співак був змушений покинути місто своїх творчих ілюзій та успіхів і перебратися до Відня, де ще пам’ятали хвалену толерантність, яка панувала колись у Габсбурзькій імперії.
У Відні Шмідт встиг знятися ще в кількох фільмах із оптимістичними назвами, які дещо контрастували із потенційною грозою світової бійні. Але він продовжував жити у світі музики: і далі записував платівки, інколи давав концерти у різних містах Європи та в Нью-Йорку. Після вторгнення фашистів 1938 р. в Австрію (т. зв. аншлюзу) Шмідт покинув і цей притулок, і проживав то в Західній Європі, то в США.
Війна захопила співака в Брюсселі, куди він необачно приїхав із Англії за викликом свого дядька й антрепренера Лео Енґеля. Незабаром Бельгія була захоплена німцями. Але за допомогою добрих людей Шмідта вдалося переправити в неокуповану зону на півдні Франції, у Марсель, звідки він намагався дістатися до Штатів. Проте війна в Атлантиці зробила цю подорож неможливою. Зоставалася остання надія на притулок − нейтральна Швейцарія. З другої спроби Шмідту вдалося дістатися туди, але в країні «сиру й курортів» на нього чекав табір для інтернованих осіб.
Поневіряння та душевні страждання підірвали і без того кволе здоров’я митця: він помер 16 листопада 1942 р. від запалення горла. Так у розквіті творчих сил обірвалося життя великого співака, якого сучасники називали «німецьким Карузо».
Спогади, враження від творчості Й. Шмідта:
«Меня «встреча» с Й. Шмидтом совершенно потрясла. Его искусство пения выходит за границы всех моих представлений о вокале. Он несравним ни с кем. Он настолько больше, что не стоит заниматься сравнениями. Он стоит на другом постаменте и ни с кем не состязается. В нём масса доброты и душевной теплоты, он не самоутверждается, а просто, как соловей, делает своё дело».
Композитор, дирижёр, лютнист Шандор Каллош
(г. Москва, Центральный Дом Художника, фестиваль «М@NARCHIA», 9 марта 2007 г.)
«Трудно говорить и даже писать. Потрясение для ума и для сердца!..»
Г. И. Арсанова
(г. Москва)
«Это чудо, которое появляется, быть может, раз в тысячелетие»
Художник С.Мудрецов
(г. Москва)
«Когда я услышала пение этого удивительного человека, я заплакала. Это певец от Бога, и он выполнял на земле Божественную Миссию настоящего Посланника с Небес. И его жизнь этому подтверждение… Его мало знают в родных краях. Нет пророков в своём отечестве. Но его помнят те, кто его хоть раз в жизни услышал. Это не забывается никогда. Он один на белом свете».
пианист «Венского кафе» Ольга Ластовецкая
(г. Черновцы)
