На Заході поезію цінують хіба що літературні гурмани. В Україні шанують не лише класиків: сучасні поети тут теж мають ледь не культовий статус. Спостереження німецької журналістки Бірґіт Ґерц.
“Я тут поп-зірка”, – каже Макс Чоллек. Це молодий німецький поет, якому тільки-но виповнилося 26. Під словом “тут” він має на увазі не рідний Берлін, а українські Чернівці. Це місто добре відоме поціновувачам лірики і під своєю німецькою назвою – Czernowitz, тобто “Черновіц” – як місце народження великих німецькомовних ліриків Пауля Целана, Рози Ауслендер та багатьох інших. “Чернівці – маленьке місто. Я не знаю, як було б у маленькому німецькому місті, але думаю, що не так”, – продовжує Чоллек.
Німецький лірик мешкав у Чернівцях два місяці, отримуючи міжнародну стипендію для молодих поетів і поеток. Її заснували організатори поетичного фестивалю Meridian Czernowitz, який учетверте відбувся у вересні цього року. Перебування в Україні дозволило Чоллеку зрозуміти різницю між німцями й українцями у ставленні до поезії: “Лірику тут шанують набагато більше. Її аудиторія молода”. Українська публіка дуже допитлива та схильна до натхнення, помітив Чоллек.
І молоді, і старші шанувальники лірики знають імена видатних поетів своєї країни – Юрія Андруховича, Сергія Жадана. Але знаними стають і молоді поети – такі, як Андрій Любка, оповідає Чоллек. “Коли я кажу, що роблю щось разом із Любкою, то навіть люди, які зовсім не займаються літературою, відповідають: вау, Андрій Любка, це пречудово. У Німеччині такого ніколи б не було”, – зауважує він.
“Повага до поетів тут відчутно інша”, – підтверджує данський митець Нільсен. “Ними все ще захоплюються. У Німеччині шанують, напевно, Гельдерліна й Целана, але живі поети там – тільки частина літературної сцени”. Під час своїх виступів Нільсен “пірнає” в жіночу ідентичність, зодягаючи довгу сукню та розпускаючи волосся. Він співає високим голосом, акомпануючи собі на гітарі. Тексти митця політично-сатиричні, тож глядацька усмішка, тільки-но з’явившись, може застигнути на вустах, а сміх – застрягнути в горлі. Публіка поетичного фестивалю зрозуміла меседжі данця. Його проводжали зі сцени бурхливими оплесками.
“Коли я виступаю в Україні, це завжди знімають зо п’ять телеканалів. Ні в Берліні, ні в Бремені, Копенгагені чи Парижі такого не буває ніколи”, – коментує Нільсен. Макс Чоллек теж тішиться, що відлуння його виступів в українських мас-медіях зовсім інакше, ніж він звик у Німеччині: “Перш за все в мене тут брали інтерв’ю телеканали, а не газети. У Берліні хоч на голові стій, чекаючи, поки приїде телебачення”. Хоча поет, який стоятиме в Німеччині на голові, навряд чи когось здивує. Хіба що кілька глядачів похитають головами…
В Україні поети мають зовсім інше суспільне становище, ніж у країнах Заходу. Вони – щось на кшталт інтелектуальних голосів народу. “Для людей поети все ще є тими, від кого очікують чогось видатного, важливих меседжів. У Німеччині поезія дуже різноманітна, дуже рафінована. І водночас вона не має такої широкої та великої публіки, як в Україні”, – спостеріг Макс Чоллек.
Приміром, під час музично-поетичного перформансу Юрія Андруховича у рамках Meridian Czernowitz зала була зайнята до останнього місця. Іншу популярну подію – Довгу ніч поезії – відвідали близько тисячі людей, які слухали вірші від пізнього вечора до чотвертої ранку. Коли хтось позіхав, то радше від утоми, а не нудьги. Адже поезії тут не просто читали наживо, а виконували, смакували, перформували. Сергія Жадана, своєрідного панк-рокера української ліричної сцени, вже на початку виступу деякі фани вітали, зірвавшись зі своїх місць.
Якщо публіка та її реакції на Сході й Заході дуже різні, то теми поезій – універсальні. Ця палітра широка: від загальнолюдського, як-то любові й ненависті, до великої політики, дискримінації, насилля. Але те, що суттєво різнить два літературні світи – способи й методи, якими митці подають теми.
“Коли я спостерігаю за Жаданом, Любкою чи Андруховичем, то відчуваю, що їхні вірші дуже наочні, експресивні, містять багато енергії. Німецька ж лірика надзвичайно рідко буває експресивною”, – вважає Чоллек. “У Німеччині, як і раніше, домінує тип читання-зі-склянкою-води: ось ми сідаємо, ставимо поруч склянку з водою, розгортаємо книгу і читаємо”, – пояснює він. Презентація лірики в Україні дуже далека від цього.
Митцю Нільсену особливо припала до душі відкритість публіки. “Це непідробна пристрасть. Коли щось добре, то вони це показують, не питаючи себе, як продемонструвати пристрасть”, – каже він. За словами Нільсена, на численних фестивалях Західної Європи, США та багатьох інших країн, де він виступав, усе відбувалося зовсім інакше: “Там це сприймалося холодно і байдуже. Хоча фестивалі завжди називаються “Утопія” чи “Маніфест”, на них ідеться про просування себе на ринку та кар’єру”. Пошанування поетів у Східній Європі іноді видається навіть надмірним. “З іншого боку, гарно, що люди все ще вважають слово маленькою святинею”, – міркує митець.
