Святослав Померанцев керує “літературною корпорацією”, що створює фестиваль Meridian Czernowitz, видає нові книжки під однойменним брендом, розвиває справу “літературних резиденцій” у Чернівцях.
Рідкісний приклад того, як і що в літературному полі може робити людина “зі сторони”, що ніколи раніше не займалася літературою та мистецтвом.
Тож “Українська правда. Життя” зацікавилася тим, як, чому і навіщо підприємець зі спеціалізацією на будматеріалах будує свою культурну ініціативу.
– До того, як робити “Meridian Czernowitz”, ти займався бізнесом. Яким є шлях перетворення бізнесмена на очільника великого поетичного фестивалю?
– Все почалося 2008 року, коли я приїхав в гості до мого стрийка Ігора Померанцева в Прагу та сказав: “Стрийку, маю роботу, маю гроші, але є відчуття, що хочеться більшого”. І ми стали брейнштормити.
На той час я добре знався на будівельному бізнесі, а культура та історія мого рідного міста Чернівці – то були поняття для мене дуже далекі. Тоді весь час я приділяв заробітку та розвитку фірми, що займалася проектуванням, інсталяцією та обслуговуванням систем внутрішньої інженерії у будівництві та промисловості.
Це був середній бізнес, я мав заробіток, і перший фестиваль хотів провести на власні гроші. Але почалася світова економічна криза 2008-2009 року і внесла свої корективи.
Я майже збанкрутував. Єдине, що в мене залишилося – ідея про фестиваль.
– Але грошей вже не було. Як ідею в умовах банкрутства вдалося втілити?
– Виявилося, що така ідея цікава не тільки мені та Ігору Померанцеву, але й іншим людям, які одразу нас підтримали.
Це корифей Чернівців Петро Васильович Рихло, котрий переклав усього Пауля Целана та німецькомовних буковинських письменників.
Це Сергій Осадчук – історик, перекладач, громадський діяч, знавець історії Чернівців і чернівецького духу. Цю людину ми поза очі називаємо “міністром закордонних справ Буковини”.
В сьогоднішньому контексті це звучить трохи по-сепаратистськи, але.
Це Йосип Зісельс – громадський діяч, дисидент, політв’язень. Також дуже швидко погодилися підкріпити ідеями та іменем Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Марк Білорусець.
Ці люди кожного дня працюють на фестиваль – це і поради, і переговори, і відбір поетів, переклади текстів, видання книжок.
– Давай поки що повернемося в 2010 рік, коли відбувся перший фестиваль. Припускаю, що є велика дистанція між проведенням фестивалю та проектуванням, інсталяцією та обслуговуванням систем внутрішньої інженерії у будівництві та промисловості.
– Всі проекти, які ми створили, були створені на базі особистого бачення та інтуїції. Ми не вивчали чужий досвід, а робили так, як мало бути, на нашу думку.
Між проведенням літературного фестивалю та будівельним бізнесом немає великої різниці. Це справа, бізнес.
Бізнес у будівництві має на меті фінансові дивіденди, а фестивальний бізнес має на меті брендинг міста, працю на громаду міста та на Україну. Але це все одно бізнес, а бізнес – це математика, де є свої теореми, аксіоми та алгоритми.
Алгоритм проведення літературного фестивалю – той самий, що і алгоритм будівництва.
– Що тут може бути спільного?
– Є речі, які ніхто не скасував – розуміння, навіщо ми працюємо. Ми працюємо для задоволення потреб клієнта – культурних потреб і амбіцій нашої публіки. Клієнти фестивалю – це і “зірки” фестивалю, і спонсори, і відвідувачі.
Так само співпадає принцип роботи з конкурентами. Конкурента треба перетворити на партнера. Наприклад, “Meridian Czernowitz” називали конкурентом “Форуму видавців”.
Мені було смішно це чути – ми чудово співпрацюємо та робимо спільні проекти. Так само ми співпрацюємо з “Книжковим Арсеналом”. Від такої синергії виграють всі учасники.
Не важливо, чим ти займаєшся. Якщо ти був успішний у будівельному бізнесі, то будеш успішним і культурній діяльності.
– Чи існує конкуренція між літературними фестивалями в Україні?
– Слово “фестиваль” у перекладі з латини означає “свято”. В нашому випадку це свято літератури та спілкування! Вважаю, що цього свята вистачить на всіх.
– Чи вдалося проведення фестивалю перетворити на бізнес?
– Ми ні разу не заходили “в мінуса”.
Ми працюємо лише на грантові гроші. У нас є тільки витрати, але наші фінансові партнери покривали як прямі витрати, так і організаційні та адміністративні.
Вся команда фестивалю працює за гонорари. Я взагалі проти волонтерства. У нас ніхто не працює безкоштовно.
Наприклад, ми дуже успішно співпрацюємо з Чернівецьким національним університетом, який допомагає нам знаходити студентів-асистентів-перекладачів для зарубіжних письменників, які приїздять у Чернівці.
Ці студенти отримують гроші за свою роботу. І це дозволяє мені ставити певні умови до їхньої роботи, вимагати дотриманні графіку тощо.
Чи є фестиваль бізнесом? Ні. Чи є це робота? Теж ні. Це хобі, за яке можна отримати трохи грошей.
– А книжкові проекти?
– Їх можна назвати бізнесом. Але наші прибутки від книжок ідуть на покриття різного існування команди фестивалю.
– Якщо говорити про фінансування – то які його джерела? Я пам’ятаю, що грошодавцем був Фірташ…
– Фінансово підтримують, в першу чергу приватні особи та фонди для яких мотивом є “локальний патріотизм”, в другу чергу гуманітарні інституції німецькомовних країн – Німеччина, Австрія, Швейцарія, в третю чергу культурні інституції світу.
Серед джерел фінансування – Чернівецька міська рада, Німецький культурний центр Ґете-Інститут Україна, Посольство Федеративної Республіки Німеччини в Україні, Австрійський культурний форум Київ, Представництво OeAD (Австрійської служби академічного обміну) у Львові, Федеральний уряд землі Карінтія Австрія, Посольство Австрії в Україні, Польський інститут Київ, Pro Helvetia, Швейцарія, Посольство Швейцарії в Україні, Німецький культурний центр Gedankendach, Allianz Kulturstiftung Німеччина, Німецька академія мови та поетики, Конгрес Національних Громад України, Громадська ініціатива чернівчан “Рідне місто”, Фонд Дмитра Фірташа, GIZ, Kulturstiftung des Bundes, Німеччина, Ерсте stiftung, Фонд Арсенія Яценюка “Open Ukraine”, Міністерство культури і туризму України, Роберт Бош stiftung, Німеччина, “Кімонікс інтернешнл,інк/ЛІНК”, США, Посольство США в Укрїні, Фонд Степана Ленігевича.
– Дуже цікава історія – оце перетворення молодого фестивалю на видавництво. Навіщо це вам? Як ви проходили цей шлях?
– З першого року фестивалю ми видавали книжки – альманахи. Тренувалися на своїх, вчилися.
А потім ми зрозуміли, що видавництво – це інтелект. І що для видання книжок не потрібно мати свою друкарню, верстальників і літературних редакторів на зарплатах.
З самого початку і дотепер наше видавництво не має сталих витрат. Що це значить? В нас немає орендованих офісів, ставки інженера охорони праці, секретарів-референтів, немає складів, немає амортизаційних витрат від користування технікою…
Ми збираємося на проект. Автор приносить текст – отримує гонорар. Літературний редактор редагує – отримує гонорар. Верстальник верстає – отримує гонорар. Художник оформлює обкладинку – отримує гонорар. Потім ми надсилаємо файл у партнерську друкарню, платимо їм гроші.
Готові книжки переїжджають в склад мого партнера, товариша та ексклюзивного дистриб’ютора Василя Дроняка з видавництва “Книги ХХІ”. Він розповсюджує разом свої та наші книжки. Разом ми їздимо на виставки та інші події.
Чому я про це так багато розказую? Тому що в нас немає сталих витрат, і протягом року ми не перебуваємо в погоні за виручкою, аби їх покрити.
Ми граємося. Творча складова в наших проектах – найбільш важлива. Ми можемо собі дозволити не квапити автора, чекати рік, два, три. Ми видаємо тільки те, що хочемо, і те, що вписується в стратегію розвитку нашого видавництва.
Автор для нас – бог, а видавництво – лише інфраструктура.
– Судячи з каталогу видавництва, ви робите ставку на “зірок” і вже відомі імена.
– Так, поки що у нас немає амбіцій відкривати нові імена.
– Як ти як видавець загалом оцінюєш “середню температуру по палаті” в сучасній літературі – але не тільки в колі авторів видавництва?
– Оскільки наша літературна корпорація має справу з німецькомовним світом, то хочу відмітити, що українська література дуже знана на цій території. Там відомі не тільки автори “Меридіану”, а ще й добрих два десятка імен.
Щодо внутрішнього літературного процесу – ще є багато незайнятих ніш. Наприклад, інтелектуальні детективи, сучасні переклади закордонних авторів-класиків дитячої літератури, есеїстика та публіцистика, мало є українських бестселерів.
З негативних моментів можу назвати розбалансованність співпраці між видавцями та книгарнями. Маю на увазі націнку деяких мереж і те, що книгарні часто не розраховуються з видавництвами за книжки. Це ускладнює життя для всіх, та, в першу чергу, для читачів.
Повернуся до теми нових імен. Все ж таки ми їх намагаємося шукати. Наприклад, під час Книжкового Арсеналу 2014 року ми разом зі Школою літературної освіти організували Поетичний марафон випускників літшколи. В ньому взяло участь близько сорока молодих поетів. Серед учасників хотів би відмітити Олесю Мамчич, Любов Якимчук, Нату Коваль. Це не тільки моя думка, а й куратора Молодіжної сцени Меридіану Христі Венгринюк. Я сподіваюся, що ми представимо цих талановитих молодих людей на фестивалі у Чернівцях 5-7 вересня 2014 року. Чернівці теж не підкачали – з місцевих є Іванка Шкромида, літературний самородок і чудовий автор.
Взагалі дуже дякую Христі, бо вона – наш інтелект у справі відбору молодих авторів.
– В історії про ваш розвиток також цікавим є запитання про людський ресурс. Виглядає, що команда фестивалю і команда видавництва зав’язана на емпатії та людському факторі.
– Як і в сфері обслуговування, будівництва чи готельного бізнесу, у нас є проблеми з людським ресурсом.
Підприємство має матеріальні та інтелектуальні ресурси. І у нас велика проблема з інтелектуальним ресурсом. Тому люди, котрі працюють на “Meridian Czernowitz”, навчаються та шліфуються роками.
Не випадково ми тепер називаємося “літературною корпорацією”. Це поняття започаткував Ігор Померанцев, і мені воно дуже сподобалося. Воно відповідає тому, чим ми є. Це замкнена структура, де працюють однодумці. Ми в першу чергу підтримуємо “своїх”.
Наша система управління – це держава в мініатюрі. Є президент – це я – гарант дотримання домовленостей, який вирішує глобальні речі.
Є Верховна Рада – наша ініціативна група, котра вигадує, що і як робити.
І є Кабінет міністрів – виконавча влада, що реалізовує ідеї ініціативної групи, веде роботу фестивалю, проект творчої резиденції в Чернівцях, видавничі проекти, спілкування з медіа, роботу літературного Целанівського центру.
– 2020 року, за 10 років після першого фестивалю, яким буде “Meridian Czernowitz”?
– Він стане головною візитівкою сучасних культурних Чернівців, частиною культурного обличчя України.
По-друге, це буде відшліфований механізм, який існуватиме сам по собі, не потребуватиме додаткових втручань.
По-третє, серед авторів у німецькомовній Європі не брати участь у “Meridian Czernowitz” буде поганим тоном. У нас побувало вже більше 70 поетів “першого ешелону”. Всі вони – наші посли в Європі, котрі пишуть і говорять про перебування в Чернівцях, створюючи репутацію місту.
