Тетяна Спориніна
Слово
Оте хистке, ледь з’явлене, котре
назвало нас і темінь означило,
сягнувши споду, глибше суть бере,
аби вона повік його корила,
щоб набухали жалем бинди вен
і червоніли згагою завзяття,
аби збагнув, чий вік немов прокляття,
що він отим прокляттям і блажен.
19.7.1972, Василь Стус
На початку вересня я частіше згадую Стуса. 4 вересня 1985 року Василь Стус загинув у концтаборі на Уралі.
Мені дуже подобаються переклади В. Стуса. Головне в перекладах не загубити подих душі автора.
Темне око у вересні
Камінночубий час. І все буйніш струмують
кучері болю навколо земного лиця,
п’яного яблука, бурого від подиху
гріховної думки: гарні й чужі будь-якій грі,
котрою поневажають вони
в п’яному відображенні свого майбутнього.
Вдруге зацвітає каштан:
сліди згаслої надії на те,
що Оріон небавом поверне:
сліпих друзів неба яснозоре завзяття
кличе до себе.
Несклеплене біля дверей мрії
марудиться око самітне:
досить для нього знання
щоденних турбот:
біля східнього вікна
з’являється йому проти ночі
стрункий привид відчуття.
В солоній сльозі його ока втопиш ти меча.
Пауль Целан. Переклад В. Стуса.
Меридіан поетичного фестивалю «MERIDIAN CZERNOWITZ» перетинають передбачувані і несподівані тенденції, традиційні і авантюристичні символи, формати, фактури, проекти на будь-який смак…
А у будь-якому перформансі (performance) є певне намагання іронічного переосмислення.
Або просто переосмислення. Головне, щоб не догори дригом.
Але коли тебе ставлять перед фактом обшуку не у теоретичному аспекті, а суто практичному, то навіть цитування охоронцю з Egoist-у «Гамлета» Леся Подерв’янського не збавляють напруги приниження. Бувший Будинок культури тепер перетворено на осередок типу Palace, позначеній на карті локацій фестивалю невідомим числом між шестіркою і сімкою. Після обшуку чи фільтрації ( слово вибирайте на свій розсуд), глядачів концерту-вистави «Гуманісти» зосередили у фойє, який прикрашено трофейними черепами ( здогадуєтеся чиїми). Правда, о 20.00 нас пустили до зали, концерт у якій розпочався ще через пів години.
Програму фестивалю роздають волонтери, її можна отримати в інформаційному центрі або прочитати на численних банерах.
Етно дискотека від Олега Скрипки 1.09.11
Дрескод – вишиванка. Лідер гурту «ВВ» виступав у ролі діджея. Це, звичайно, не «Країна мрій», але популярні українські мелодії, танцювальні ритми, народні переспіви були настільки запальними, що підтанцьовували всі, хто зібрався на Соборній площі.
Презентації книг. 2.09.11. «Поезія це є згущення…»
Концепцію життя можна шукати і у потязі часу, головне мати туди білет. А хто немає? Їхати хіба що зайцем. Але можна піти і пішки…
Адже на протилежному боці вулиці, у Художньому музеї, відбувається відкриття фотовиставки Мілени Фіндайз «Metaphysics».
Вхід вільний. Після Прутської 10 це я буду цінувати.У Галереї Ратуші Ігор Померанцев презентував книгу «Винарні», Богдана Матіяш – «Твої улюблені пси та інші звірі», Катерина Бабкіна – «Гірчиця», Ірина Вікирчак та Мілена Фіндайз «ZeitZug: Czernowitz-Prag-Wien», Юрій Андрухович – книжковий проект «Лексикон інтимних міст».
Другий день фестивалю. 3.09.11
Поезія з Польщі та України. Учасники: Андрій Бондар (Україна), Остап Сливинський (Україна), Богдан Задура (Польща), Маріуш Гжебальський (Польща). Модератори: Олександр Бойченко (Україна), Остап Сливинський (Україна).
«Світло не розрізняє адресатів. Світло – це я», – наголосив чи то О. Сливинський, чи то М. Гжебальський. Але О. Бойченко несподівано пояснив, що Маріуш Гжебальський є псевдонім Остапа Сливинського. І «М’яч у пітьмі» немає ніякого відношення до Євро-2012.
Алінка
У дванадцять років я мала короткі сни, в яких було сумно
й нічого не діялось.
Я прокидалася й читала під ковдрою, на сцену перевернутої долоні
виходили змоклі вершники.
Рибалки обмінювалися короткими командами, стоячи
над озерами з дрібненьких слізок.
А вранці
можна було дивитись на себе у дзеркало
і ворожити зі соляних стежин.
Я була приміткою до великої комети, котра ще ховається.
І якщо б серед ночі хтось раптом постукав у дах, я, певно, встала би
відчинити.
Світло не розрізняє адресатів. Світло – це я.
Остап Сливинський
Маріуш Гжебальський пообіцяв, що присвятить ще один вірш Олександру ( Сашку) Бойченку.
Андрій Бондар читав тексти зі свого смартфону, а я почитаю з альманаху поезій та перекладів фестивалю.
Кінець століттю. Сто летальних літ
Минає, наче пісня популярна.
Вгризається в історії бісквіт
Манірна садо-істерична панна.
Я патос днів стражденних пронесу,
Сучасних сук покусуючи піхви…
Сніги лежать… Я втілюю красу…
Я єсть Едип, що покидає Фіви
Для тебе, о вітчизно дорога,
Моя Йокасто, вічно емфатична,
Під кайфом вічно, сонячно-буха
І сонно-планетарно-лунатична.
Я викрешу з базальтових сердець
Блошину дозу щирої любови…
І я зустріну радісний кінець…
І ти усмокчеш пару літрів крови.
Андрій Бондар. Зі збірки «Весняна єресь»
Із задоволенням слухали польського поета Богдана Задуру, автора 23 збірок віршів, 7 книжок прози, головного редактора польського часопису «Twórczość». А я вже вдома прочитала з «Nocne życie».
Odwaga
zajrzeć
pod czarną podszewkę
białego wiersza
Punkt widzenia
kiedy ktoś w przedziale
dla palących
zapala papierosa
ona wychodzi na korytarz
ma ładną twarz
pozbawioną wyrazu
i nie budzącą emocji
albo jedzie z daleka
albo dużo pije
bo litrowa butelka wody mineralnej
jest już prawie pusta
odbiera telefon
jesteś zapatrzonym w siebie gówniarzem
mam cię dość
– mówi beznamiętnym płaskim głosem
i odkłada komórkę
kimkolwiek jesteś chłopcze
masz dużo szczęścia
Богдан Задура. Зі збірки «Нічне життя»
Що в око впадає
Всяка всячина найбанальніших рим, щоденне
Прибирання предметів, щоб
Горизонт упадав у вічі, балкою
По якій звідтіля світлячки
Дістаються сітківки.
Роберт Шіндель, переклад Петра Рихла
