Українська перемога: як ми її бачимо?
Далеко не всі війни закінчуються однозначною перемогою чи поразкою. Навпаки: після Другої світової багато воєн закінчувалися з дуже невизначеними результатами, які дозволяли висловлювати десятки інтерпретацій на тему, хто переміг, а хто програв.
Поширені приклади – це заморожені або напівзаморожені воєнні конфлікти без договорів про мир чи навіть перемир’я, коли лінія фронту перетворюється на квазістабільну лінію, яка може існувати у такому стані десятиріччями.
Основна причина – війни перестали бути закритими, локальними подіями, де є очевидна перевага однієї сили над іншою, а отже, результат детермінований співвідношенням цих сил і закритістю конфлікту. Відкриті війни майже приречені на замороження, бо у світі є багато сил, які підживлюють противників, аби не дати їм програти.
Війна росії проти України менш ніж за рік непомітно для багатьох трансформувалася з чисто імперіалістичної реваншистської війни у майже світовий конфлікт (Третю світову війну), бо сьогодні, хоча й опосередковано, у ній беруть участь десятки країн світу, і кількість таких країн швидко зростає.
Навколо України об’єдналися близько 50 демократичних країн, які надають нам різноманітну допомогу, росія залучила у свою банду ізгоїв світу (Північну Корею, Китай, Іран, Сирію, терористичні угруповання – Хамас, Талібан, Хізбола та інших, які допомагають їй обходити санкції).
Можемо констатувати, що вперше у світовій історії внаслідок війни світ розділився за цивілізаційним розломом: демократична цивілізація протистоїть агресивному воєнному натиску авторитарно-тоталітарної цивілізації.
Чого ми хочемо від перемоги?
Ідеальний мир для України – це такий результат війни, який дає Україні реальні довготривалі гарантії ненападу на неї у найближчі десятиріччя.
росія з її історією в сьогоднішніх кордонах за визначенням не може трансформуватися у демократичну країну, яка живе в мирі зі своїми сусідами. При будь якій владі вона рано чи пізно знову стабілізується в оновленому імперіалістичному форматі, бо це не путін створив таку росію, це така росія винесла на трон злочинця путіна. І виноситиме далі – аж до повного, нищівного розгрому.
росія повинна вивести всі свої війська з території України за кордони 1991 року.
Керівництво росії та всі виконавці злочинних наказів повинні постати перед Міжнародним трибуналом («Новим Нюрнбергом») та понести заслужене покарання.
росія повинна повністю виплатити Україні всі репарації та компенсації за економічні наслідки війни.
Україні на найближчі 30 років мусить бути гарантований мир, а це стане можливим лише тоді, коли росію буде повністю розтрощено, демілітаризовано та дерашизовано.
Якщо наведені вище аксіоми не викликають спротиву, то розуміння Української перемоги однозначно має бути пов’язано з нищівною поразкою росії в цій війні та її бажано контрольованим розпадом на купу уламків, декотрі з яких через десятиріччя мають невеликі шанси стати демократичними країнами.
Я за освітою фізик-теоретик і тому часто рефлексую в аспектах теорії ймовірності. Думки, викладені у цьому есеї, є суб’єктивними, заснованими на моїх відчуттях світу, що оточує нас. Одразу зазначу, що дуже хочу помилитися у своїх оцінках ситуації навколо нашої країни та всередині неї.
Спробую позначити чотири основні варіанти результатів цієї війни, як я їх бачу, починаючи з варіанту найменш ймовірного і закінчуючи найімовірнішим.
1-й варіант – ідеальний
Україна з допомогою союзників перемагає у цій війні, росія капітулює, міжнародні окупаційні сили контролюють російську територію, під цим контролем росія розділяється мирно на природні частини, які поступово стають окремими країнами і в яких – коштом коаліції союзників – починає системно запроваджуватися нова економічна система, демократичний лад, політичні партії, демократичні вибори, незалежна судова система та інші складові демократичної цивілізації. Приклад – Друга світова війна.
Ціна – дуже великі як людські, так і економічні жертви.
2-й варіант – компромісний
ЗСУ витісняють російські війська за кордони 1991 року – і на цьому війна на якийсь час припиняється. Росія залишається у своїх кордонах, з авторитарним режимом, під певними санкціями, бо не погоджується на умови переможців, тягне з мирним договором, бо в ньому не зацікавлена, мріє про реванш, збирається з силами, провокує сутички та обстріли через кордон, накопичує зброю та ресурси з допомоги своїх союзників-ізгоїв і через декілька років розпочинає нову війну проти України. Приклад – війна на Близькому Сході.
Ціна – великі людські та економічні жертви.
3-й варіант – незадовільний
Україні вдається звільнити тільки частину території, умовно – до лінії 23 лютого 2022 року, офіційного перемир’я немає, мирного договору – також, бо обидві сторони цього не хочуть, а бажають продовжувати війну, але великих сил немає ні в кого, тому війні немає кінця.
Ціна – помірні жертви.
4-й варіант – безпросвітний
Після декількох потужних наступів і контрнаступів з обох сторін восени цього року лінія фронту стає квазі-стабільною, сил на нові наступи немає ні в кого, війна стає напівзамороженою, взаємні обстріли тривають із невеликою активністю, трапляються вилазки ДРГ і провокації, ситуація «ні миру, ні війни» стає перманентною, без надії на кардинальне вирішення. Приклад – війна на Донбасі між 2017 та 2022 роками.
Ціна – мінімальні жертви.
P.S. Зрозуміло, що наведений вище розподіл імовірностей різних варіантів Української перемоги не є статичним, оскільки залежить від багатьох потужних чинників (нашої мотивації та нашого терпіння, допомоги союзників, а головне – від нашої здатності до масової соціальної інтеграції і, як результат, від терміну досягнення національного консенсусу). Тому ми можемо побачити з часом зміни чи навіть рокірування сусідніх позицій.
Єдине, чого немає і ніколи не буде в цьому розподілі ймовірностей, – це нашої поразки.
