18 квітня Кіровоград відвідав Юрій Андрухович з презентацією своєї нової книги «Лексикон інтимних міст».
Книга потрапила в продаж 11.11.11. Її видавцем став Міжнародний поетичний фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ. Це оповідання про 111 міста світу, де побував і не побував автор. Це понад 600 сторінок смачного тексту від «патріарха» сучукрліту.
«Гречка» не втратила шанс розпитати у Юрія Андруховича більше про його творчість і одне з міст-улюбленців.
– Яким ви бачите читача свого нового роману?
– Я завжди підкреслюю, що не варто ставитись до цієї книги як до путівника. Тобто люди, які захочуть поїздити цими містами, помиляться, якщо подумають, що ця книга їм щось підкаже. Але я бачу, що значна частина читачів цього роману – це люди, які мають мандрівний досвід. Часто вони, дякуючи мені за цю книжку, що стала для них улюбленою, розповідають, що багато їздять, питають чому деякі міста не потрапили до книги.
А загалом це будь-хто, крім дітей молодшого шкільного віку. Хоча і їм не заборонено, але я б не рекомендував. Все інше випадковість.
Випадковий фактор здається мені дуже симпатичним. Зрештою, цю книгу можна читати не від першої сторінки, а стрибати. Адже так я її і писав. Лише оповідання про Аарал і Ялту були написані першим і останнім, а решта спонтанно.
– Чому Львів у Ваших творах переважає рідний Франківськ?
– По-перше, Львів набагато більше місто, історично давніше. Якщо Станіславська фортеця була заснована в XVII столітті, то Львів на 450 років старший. Львів важливіший у всіх відношеннях. Це місто, де я вперше опинився поза домом. Батьків немає і я на свободі. Думаю, для кожного є такі свої міста. Для мене це Львів.
Але самі львів’яни ображаються, адже я пишу критично. Насправді мене вражає деяке непорозуміння щодо цього міста. «Батьки міста», громада створюють неправдивий, якийсь підсолоджений образ. Львів це кава, шоколадне царство, щось таке дріб’язкове, що і уваги не заслуговує. А насправді це ж погане місце, місто з жахливою кармою. Це просто велетенська яма засипана трупами. І чому воно таке нещасливе? Бо ніхто не працює з цією кармою, а весь час там радощі і забави. Тому я про це намагаюсь нагадувати своїм текстом.
– Які місця Ви б радили відвідати у Львові, що їх не показують туристам?
– Мої улюблені об’єкти в путівниках безумовно є. Йдетьсь про Личаківський цвинтар і Високий замок. А після того, як я начитався про всі ці жахіття, я б ще обов’язково зробив би маршрут у знамениту львівську в’язницю, що має назву «Бригітки». Але вона, по-моєму, і досі функціонує як СІЗО. Бажано б закрити його і тоді там можна відкрити музей.
– Скажіть, зараз ви пишете поезію?
– Остання моя збірка сьогодні уже досить давня, вона вийшла 2004 року. З того часу я написав кілька нових віршів, але їх занадто мало, щоб думати про збірку. Думаю вона буде, але буде не скоро. Буде збірка вибраного. Її пообіцяв видати Іван Малкович, він і займеться добором на свій смак.
– А якісь поезії дружині присвячували?
– В мене взагалі немає поезій з присвятами. Але люди з’являються в моїх текстах. Ось наприклад в поезії«Елегія післяноворічного ранку», яку я сьогодні читав є і Ігор Смичик, і дружина.
– Ідею для наступної книги вже маєте?
– Маю, але не поділюсь, бо тоді вона не реалізується. Найближчі творчі проекти – це музичний тур під назвою «Абсент» з гуртом Karbido.
Розмовляла Настя Дзюбак
Фото: Артем Дубовик
