Очима стороннього
Рік і більше тому єдині асоціації, які Україна викликала у світі — за умови, що про неї взагалі хтось згадував, — крутилися навколо слова «корупція». Сьогодні це: «мужність», «стійкість», «свобода». Це, звісно, тішить, але розуміння того, що це за феномен, у чому, як кажуть маркетологи, «унікальна пропозиція» України на ринку досягнень та ідей людства, не додає. Надто довго ми були або здавалися тим, що називається sick man of Europe.
Мені час від часу трапляється виступати перед іноземною аудиторією. Років п’ятнадцять тому, опинившись у стінах французького парламенту, з реакції шановних депутатів Національної асамблеї я вперше усвідомив, що запросити вони нас запросили, а навіщо, не розуміють до кінця. Нумо послухаймо, що це за екзоти такі. Довелося пояснювати, що суб’єктність суб’єктністю, а для них, європейців, головне те, що Україна є запобіжником. Не хочете думати про Україну, не думайте, казав я їм, думайте про Росію і про те, як вам — вам, а не нам — від неї убезпечитися. Знадобилося багато часу, сотні тисяч жертв, у тому числі серед мирного населення, мільйони тих, чиє життя було понівечено, щоб навести фокус і запідозрити, що з тією Україною не все так просто. Так, корупція, хто б сперечався. Але деякі респектабельні країни Європи, не кажучи про Південно-Східну Азію та Латинську Америку, теж трусить від корупційних скандалів, питання радше в її сприйнятті як норми, а тут якраз — не без допомоги, точніше, тиску наших західних партнерів — спостерігаються позитивні зміни.
Що ще? П’ять років тому обгорілу під час Євромайдану будівлю Будинку профспілок декорували гігантським банером із написом українською та англійською: «Свобода — наша релігія». Попри століття рабства в складі імперії, українці зберегли гідність і готовність чинити опір тиску держави — своєї, а надто чужої. Відколи ми самостійні, в нас неможливий тоталітаризм.
Ще одна складова проявилася під час Майдану й подальшої російської агресії: незважаючи на схильність увесь час сваритися одне з одним через дрібниці, ми вміємо гуртуватися навколо вартісної справи й швидко вибудовувати горизонтальні зв’язки. Для народу, розбещеного тоталітарним минулим, наявність соціального капіталу — справжнє диво.
І ще одна вельми позитивна спільна риса — толерантність. Знову-таки для країни, звідки походить слово «погром» (утім, з нами за цю сумнівну честь змагаються Молдова, Білорусь, Польща — місця, де в Російській імперії було дозволено селитися євреям), трохи несподівана заява. Тим не менше, за «шкалою Боґардуса» (визнана соціологічна методика) нині Україна посідає одне з останніх (!) місць у Європі за рівнем ксенофобії. Погодьмося, непоганий показник для країни, яку сусід невпинно звинувачує в нацизмі. Ну й президент-єврей як додатковий аргумент.
Наступна обставина, яку я волів би не забути, — прагнення справедливості. Не рівності в доходах і можливостях, а саме справедливості як етичної категорії. На відміну від сусідів за імперським, а потім комуністичним концтабором, тут довгий час панував закон. Зрозуміло, що півтораста років кріпосного права, а потім сімдесят років нічим не кращого колгоспного рабства для значної частини населення (від 80 до 33% селян упродовж ХХ століття) не покращують характер. Але до того були часи відносного верховенства права, й у Великому князівстві Литовському, спадкоємці Давної Русі, а згодом частині Речі Посполитої, селянин міг подати до суду на свого поміщика і, траплялося, вигравав справу.
Щодо міст, тут ще цікавіше. За історичними документами, 235 міст і містечок на території сучасної України певний час користувалися привілеєм Маґдебурзького права. Тут насправді потрібна ціла лекція, але якщо коротко, Маґдебурзьке право передбачало: а) місцеве самоврядування, а також — увага! — б) можливість розглядати судові апеляції в міському суді міста Маґдебург. Тобто йдеться про повну окремішність судової гілки влади: як для XIV—XVIII століть, непогане досягнення.
Українці часто хваляться тим, що вони мали першу в Європі конституцію — сюрприз для французьких депутатів? Насправді наша Magna Carta, «Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького» 1710 року між козаками й бунтівним гетьманом Пилипом Орликом практично не вступили в силу, тим не менше, вони дають уявлення про загальний рівень правової свідомості українців до того, як вони остаточно були поглинуті Російською імперією.
Ну й нарешті — якість, яку я б назвав «пластичність». Тобто здатність навчатися, швидко переймати чужий досвід і часом дивувати вчителів. Інструктори з країн НАТО вражені, як швидко й успішно наші вояки опановують іноземну складну техніку: це свідчить не лише про рівень освіти, а й про відкритість новому. Тридцять років тому всі без винятку обставини повсякденного життя тут кардинально відрізнялися від звичаїв цивілізованого світу. В моїй колекції є декілька випадків (два з них задокументовані), коли поодинокі туристи з СРСР з’їжджали з глузду (в медичному сенсі), вперше потрапивши до американського супермаркету. Сьогодні українець, особливо молодий, нічим не відрізняється від середньозваженого європейця в сенсі ані політичної поведінки, ані трудової етики, ані побуту.
Говорити, що настало повне одужання від тоталітаризму, зарано. Проте війна сприяє дорослішанню. У колективній травмі нічого позитивного немає, але, хай там як, вона є стимулом для подальшого розвитку. Переконаний, що після перемоги Україні буде чим здивувати Європу й світ.
