Є такі чудернацькі історії, драматичні подробиці яких ставлять занадто багато окличних знаків запитання. Ви коли-небудь чули про щось таке, що коли шукають утопленика – водолази знаходять їх чомусь у набагато більшій кількості? Глибоко у воді, різного віку, статі, релігійного сповідання, часу перебування, але із зацементованими ногами, темно-зеленою шкірою, в таких жахних пухирцях. Навіть не намагайтеся собі це уявити, від такого можна знепритомніти! Чи ви знаєте історію тернопільського ставу? Підозрюю, що не до кінця, бо я також ні. От, але ця розповідь не про це!
Шостого квітня 1919-го року у Києві пройшов «День пролетарської культури», таке собі перше масове радянське свято. Вас коли-небудь збирали на схожі збіговиська? Бо мене – так, у нас таким чином звикли виховувати масові покоління, спільну свідомість, застосовуючи як обов’язковий атрибут чи мотиватор, звісно ж, дешевий алкоголь та солодку вату. І ми ходили за руки в примусовому порядку! Хлопчик-дівчинка, хлопчик-дівчинка, хлопчик-дівчинка… до безконечності. І ми були в цьому красиві. Для фотографій. Нам це подобалось, тому що світлини робили нам тоді зрідка.
Гаразд, поки перейдімо далі. У світовій історії було чимало й інших важливих «шостих квітнів». Наприклад цією датою у 1917-му було ознаменоване повернення із в’язниці Нестора Махна до Гуляйполя, а у 1970-му — під час п’ятого турне по США музиканти із гурту Led Zeppelin стали почесними громадянами міста Мемфіс. Також цього дня у 1874-му народився американський фокусник, основоположник сучасного ілюзіонізму – Гаррі Гудіні, а у 1945-му прийшла на світ людина-реґі (хтось прочитав як «регіт»?) – Боб Марлі з Ямайки. А в далекому 1199-му, хоча історія може помилятися, замовчувати чи ставити «error 404» — подейкують, що у Франції від випадкової стріли загинув хоробрий та романтичний англійський король Річард Левове Серце. Дехто вважає його троюрідним братом князя Лева, сина Данила Галицького, інші ж навпаки вважають Річарда його запеклим ворогом. O tempora, o mores!
Що може трапитись цього дня (за вісім з половиною місяців до початку Кінця Світу, увага, відлік пішов!) у тернопільській «Перемозі» і взагалі, до чого тут перемога, над ким і від кого? Власне, тиждень тому на одну із соцмереж мені прийшло анонімне повідомлення і одночасно попередження в якому йдеться про те, що в Українському Домі «Перемога» або вже згодом в «Козі» може статися щось дуже жахливе. Безсумнівною вимогою було – в жодному разі не попереджати жодні органи та відразу знищити те повідомлення. Замах терористів, вилазка рецидивістів, черговий «розвод» шахраїв, чим буде відома для мешканців Тернополя дата шостого квітня 2012-го року? Ті люди підписалися як Товариство Моралі чи то Моральним Товариством і в доволі гострій формі засудили діяльність українського письменника Юрія Андруховича та його останню книгу Лексикон Інтимних Міст. Включно із погрозою його викрадення. Хоча я припускаю, що він перейшов комусь дорогу – гроші або жінки, жінки або гроші. В якому зі ста одинадцяти міст від літери А до Я? Тож я як модератор зустрічі і презентації книги мусив негайно попередити Юрка. Він спочатку трохи завагався. Взагалі-то можна було б потайки оминути Тернопіль, замінити його наприклад Чортополем. Але ж ні! Зіграла цікавість, буває ж таке.
Відтак ми почали вибудовувати хоч якийсь мізерний план. Потрібно розсіяти сторожку атмосферу та розрядити шалену злість і підступність Товариства Моралі чи то пак, Морального Товариства. Тож слід приймати рішення і ми спочатку злегка прийняли, а далі також прийняли й саме рішення. Ми звісно найняли двійників, трьох професійних двійників всього лише за смачний обід, півторачку домашнього вина і триста тридцять три гривні (себто за три книжки Лексикону Інтимних Міст). А втім ті хлопці виявилися не надто надійними, почали виправдовуватись, що або у жінки пологи, або ще якась срачка, або кума тре’ забрати з вокзалу, бо той з Москви повернувся, свята річ – заробітки. Відтак двійники віддалилися у свої великі справи, але книг ми таки не забрали з умовою, що ті чоловіки колись запалять лампадки на могилі Річарда Хороброго Серця або Боба Марлі чи Когось-Там-Ще. Тож ми вирішили спостерігати і просто неквапливо чекати…
Кадр, ще один кадр… чекати довелося недовго. Та група вже здалеку видавалася підозрілою. Однаково вдягнуті чоловіки в шкірянках, із надзвичайно прицільними поглядами непорушно пильнували за нами. Після автограф-сесії, вони обглядаючись підійшли до нас, але ми не втрачали спокою та терплячості. Коли чоловіки у шкірянках нарешті почали обурюватись, Юрко спочатку нічого не зрозумів, аж врешті дуже здивувався. Я ще не бачив таких здивованих очей. Виявилось, що у його книзі не знайшлося місця для літери «Ь», а ті чоловіки якраз і приїхали із військової засекреченої на мапі місцевості в Закарпатській області, яка на диво так і називається «Ь» (як пишеться – відповідно так і читається).
Гадаю, що Юрко відтепер буде обачнішим. Хоча, можливо він спеціально розіграв це дійство і мені воно направду сподобалось, враховуючи також вже пізніше кількох молоденьких дівчаток в наелектризованих колготках. Або без колготок, весна ж таки!
7 квітня 2012 року
модератор зустрічі Ю. Андруховича у Тернополі
